Головна | Останні долучення | Теґи | YouTube | Шо там у Тернополі? | Придбати #СеріяКнигДитинствоТернополя у автора


20 дописів з тегом

Цікаве

Німець приїхав вклонитися праху через 61 рік (2005р)

Ми ходили по кістках вояків Другої світової війни. Такий висновок напрошується після розповіді Тамари та Ігоря Воронцових і зустрічі із зятем загиблого у нашому місті (Тернополі) Германа Вальца. Фолькер Тайхерт із німецького міста Хайбронна недавно приїжджав до Тернополя віддати шану пам’яті свого тестя. І зробив він це не біля опорядженої за християнським звичаєм могили, а кого імпровізованого захоронення у центрі міста.

Невідомих «міні-цвинтарів» з людськими останками, по яких ми іноді тупцюємо, навіть не підозрюючи про це, в обласному центрі, кажуть, є багато.

«ПОХОВАНИЙ В ЯКОМУСЬ САДКУ»

Про те, що у дворі будинку на Листопадовій,3а є захоронення німецьких солдатів мешканці знають уже добрих десять років.

У 1995-му коммунальники прокладали через це подвір'я каналізаційну трубу до сусіднього будинку, і ескаватор вивернув на поверхню землі багато людських кісток і черепів. Всупереч очікуванням людей ніхто з представників влади не завдав собі праці подбати про перепоховання останків. Мешканці самі зібрали їх і закопали у кутку подвір'я.

А ще до цього Тамара Воронцова побачила у землі два уцілілих жетони — ймовірно, з даними про колишніх власників.

Воронцови повідомили про знахідку львівську організацію «Пошук», яка займається німецькими похованнями. Берлінський архів ВАСТ у 1996 році, поінформували тернопільську родину львівські слідопити, встановив: жетони належали Герману Вальцу, народженому 30 01 1911р, та Гансу Петцольду (27 05 1906р).

Керівник «Пошуку» Інна Федущак писала також, що у грудні 1997 року їй надіслав листа з'ять Вальца Фолькера Тайхерт, який, дізнавшись, що останки тестя досі не ексгумовані, висловив бажання приїхати влітку 1998 року до Тернополя. Зробив це він лише через сім років. Вагомою перешкодою, зізнався, стала недовіра до керівництва країни — багаторічної складової Радянського Союзу.

З гостем Воронцових я розмовляла в їхній квартирі. Сивуватий, енергійний Фолькер Тайхерт із вдячністю прийняв запрошення сім'ї завдяки небайдужим членам якої зміг знайти місце поховання свого родича. Він почав з передісторії:

Після нашого одруження дружина Узула розповіла, що «десь в Росії» під час війни безвісті зник її батько. Моя теща Емілія дуже довго переживала цю втрату, часто перечитувала якогось листа. Його вона отримала з якогось польського міста, куди подавала запит. У листі йшлося, що Герман Вальц вважається безвісті зниклим, і вказувалося місце де слід шукати кінці, — Тернопіль. У 1997 році ми дізналися, що наш родич справді загинув тут і «похований в якомусь садку». Через три роки після смерті тещі ми виконали її останню волю: крім дат народження і смерті Емілії та її другого чоловіка Ганса Фенна на могильному пам'ятнику цвинтаря в Хайбронні вписали на граніті згадку і про першого, Германа Вальца, вказавши місто, де він загинув, — Тернопіль…

Коли я остаточно зібрався в Україну і повідомив про це родину, ніхто, нажаль, не захотів поїхати зі мною: їм психологічно важко згадувати минуле.

Зі слів пана Тайхерта виходило, що його тестя не повинні були забрати на фронт — він мав «бронь» на оборонному заводі. Як розповідала теща Емілія, Герман був людиною позаполітичною, зате мав власну думку про все, не боявся перечити керівництву, коли відчував свою правоту. Одного разу він посперечався із шефом серйозно, і хоча Вальц був хорошим працівником, керівник звинуватив його у саботажі і потурбувався про зняття «броні».

У грудня 1943 року бляхара у мирному житті забрали до війська. Після короткого перебування в Німеччині його части перекинули до польського Жешува. Всі листи родина отримала саме з цього міста. З України, куди частину переправили згодом, родина не отримала жодної звістки. Навряд чи тепер, знаючи, де спочиває його прах близьким людям вдасться довідатися, коли і за яких обставин загинув солдат Вермахту. Це підтверджують і слова матері Тамари Воронцової, Ніни Іванівни:

— Коли наша сім’я у 1956 році переїхала до Тернополя з Полтави, ми майже відразу дізналися, що в нашому будинку на тодішній вулиці Жовтневій,9 (ймовірно сучасна Листопадова,3) під час війни розташовувався військовий госпіталь. Очевидно, що в квітні 1944 року, в розпал запеклих боїв за місто, доглядати за пораненими і гідно хавати померлих було вже нікому.\

Після звільнення міста про поховання радянських воїнів потурбувалися, а от трупи німців просто присипали невисоким, до пів метра, шаром землі. За «нашою» могилою ми доглядали, саджали на ній квіти…

Фолькер Тайхерт, усі рідні якого повернулися з війни живими, зізнався, що біля останнього притулку свого тестя пережив сильне хвилювання: «Хоча, — каже, — я не знав Германа Вальца, але з поваги і любові до своєї дружини віддав честь праху її батька. Мені також було цікаво дізнатися більше про долю одного з мільйона „маленьких“ солдатів у контексті великої війни. Мій батько був учителем історії. Інтерес до цієї науки передав і мені».

Гість Воронцових сказав, що відповідно до угоди між Україною та Німеччиною, останки німецьких вояків повинні бути перепоховані на збірному кладовищі воїнів Української Повстанської Армії, Радянської армії та Вермахту у селі Потелич Жовківського району на Львівщині. «Але я б волів, — зазначив пан Тайхерт, — щоб мого тестя перепоховали у спеціально відведеному місці десь тут, у Тернополі». Із відповідним запитом він звернувся до заступника голови Тернопільської ОДА Анатолія Вихруща. Останній ідею сприйняв схвально, але ж зрозуміло, що фінансово «потягнути» її лише українській стороні не вдастся.

«В УКРАЇНІ ЖИТТЯ ЦІКАВЕ»

Друга частина нашої розмови була веселішою. Пан Тайхерт розповів, що крім дочки, у Германа Вальца, є ще двоє синів. Сім’я самого пана Фолькера невелика: дружина і син Бод, студент. До виходу на пенсію пан Фолькер працював інженером на фірмі, що виготовляє опалювальне устаткування, дружина булла помічником паталогоанатома. «Ми з Узулою, — каже німецький гість, — можемо дозволити собі багато подорожей, але зараз нас більше притянує маленька хатинка під Хайбронном з чистим повітрям і спокоєм». На прохання Ніни Мєдвєдєвої, пан Тайхерт назвав розмір своєї пенсії — 1600 євро на місяць. Ми підрахували, що пенсія Ніни Іванівни в 27 разів менша.

Після кількох днів перебування в Україні пан Тайхерт вирішив, що життя тут цікаве. «У нас все так спокійно, що часом аж нудно, — каже». — В Україні ж потрібно вміти імпровізувати. У Львові, наприклад, з-поміж 200 екскурсійних маршрутів я не второпав, який краще вибрати, і поїхав навмання. Виявилося, що це дуже классно!»
Особливо сподобалися мандрівнику Чернівці, які він відвідав першим. Тут познайомився з творчістю німецької акторки Рози Ауслендер (1901-1988), яка оспівала буковинський край у своїх поезіях. Тепер німець має «слабкість» до Галичини, колишні його побоювання від зустрічі з «непередбачуваною» країною розвіялися, наче дим.

P.S.

Невідомих місць поховань, яка каже тернопільський краєзнавець Любомира Бойцун на Загребеллі, у районі Катедри і взагалі у центральній частині міста — «повно». Не по-людськи це, не по-християнськи позбавляти померлого можливості бути гідно похованим. Услід за фельдмаршалом Олександрм Суворовим можемо нині повтори: «Війна закінчується лише тоді, коли поховано останнього солдата»

Фотокопія https://psv4.userapi.com/c423216/u12140802/docs/59fa8e758131/Stattya_pro_Listopadovu_3a.jpg?extra=5atjwmyA_4NjLoh2AURjw_luMk4r0XpWw3CIwBdMldLS_K-FYA0nZp9yCprQ_uDsLJnQRzeaNvY_fC08zquSZntYjJiYPtmULXsjNYalGkSgJGRJ2XqtjACUzHcIgnc-BCNTxErJ8UMDK4ImOXIjFXY

Світлана Клос, Тернопіль, газета «Місто» 24 серпня 2005 року

 5   3 міс   2005   24 сер   Листопадова   Поховання   Цікаве

Що приховують таємні знаки на єврейському кладовищі у Тернополі? (фото)

Виявляється, містичні символи і зашифровані знаки у Тернополі настільки близькі до нас, що здобути славу якщо не знаменитого літературного семіолога Роберта Ленгдона, то місцевого Шерлока Холмса видається цілком можливим. Достатньо завітати на старе окописько на Микулинецькій вулиці. Перші могили на єврейському кладовищі у Тернополі з’явилися порівняно недавно — 150 років тому.

В цей час древнє єврейське мистецтво різьби по каменю вже згасає, однак зображення на надгробках-мацевах продовжують переповідають притчі про людей красномовніше, аніж написи на івриті. Доки сніг іще не покрив могильні плити пропонуємо прочитати деякі вцілілі рядки книги з кам’яними сторінками.

Аналогія з книгою не випадкова: єврейські надгробки декорували у стилістиці титульних сторінок друкованих і рукописних книг, Ковчегу святині (тобто спеціальної скриньки — арон га-кодеш, у якій в синагозі зберігалися сувої тори). Ці пам’ятники своєрідного декоративно-прикладного мистецтва є варіаціями зображення входу або воріт, іноді з’єднаних з колонами, що підтримують арку, і викликають асоціації з Ієрусалимським Храмом та, що не дивно, — порталом у потойбіччя.

В іудаїзмі, як і в ісламі, зображати людей було заборонено, а відтак особливого розповсюдження набули рослинні й тваринні мотиви. Мистецтво різьблення по каменю в цілому тісно пов’язане з іншими видами народного мистецтва: різьбленим дерев’яним декором, з прикрасами сувоїв Тори, ритуальних предметів та начиння, які належать до календарного й життєвого циклу, рейзеле — єврейським аналогом витинанки. Рельєфи нагробних стел мають багатий комплекс образотворчої символіки, що доповнює, а часто і заміняє текст.

Які ж символи ми зустрічаємо на тернопільському окопиську? Це — лев, руки, глек, підсвічник, зірка Давида тощо.

Позаяк зображень людей на надгробках слід було уникати (через дотримання другої заповіді декалогу — «не сотвори собі кумира»), хитрі художники використовували прийом pars pro toto, тобто зображували частину замість цілого. Так на надгробках когенів — роду священників у Єрусалимському храмі — з’являлися тільки руки з розведеними попарно пальцями.Це цікавий символ, що означає також побажання довголіття і процвітання. В кінці служби в ортодоксальних синагогах цей жест є благословенням.

Так само нескладно визначити поховання євреїв, дотичних до роду левітів — оскільки їх почесним обов’язком було омивати руки первосвященикам під час служби, на стелах символічно зображували глек, миску.

Чаша — це теж давній ритуальний предмет. Її зображення зустрічається як на могилах радянських воїнів, так і на мусульманських надгробках, де символізує «чашу з вином, котру повинне випити все живе». На єврейських мацевах вона, як і кухоль в руці, теж слугувала ознакою роду левітів — нащадків коліна Левія, які виконували у Храмі ролі співаків, музик, охоронців, готували тварин до жертвоприношення тощо; жерців рангом нижче.

На тернопільському окопиську зустрічаємо нерідко чашу в обрамленні вінка, віття чи пальмових гілок.

Рослини слугували не просто декоративним елементом, а несли метафоричне значення. Вінок (гірлянда) першопочатково був головним символом перемоги та визнання. Пальмове віття — символ довговічності у Малій Азії, його клали на могили замість вінків. Це також символ плодючості і перемоги. За старовинним єврейським звичаєм царі та переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях чи віслюках, а народ зустрічав їх вітаннями і пальмовими гілками у руках. Саме так вітали Ісуса Христа. Крім того, обряд пальмової гілки — один із найзначиміших символів іудаїзму. Лулав (нерозкрите пальмове віття) спеціально готують до свята збору урожаю — свята кущів (Суккот). Пальмові гілки символізують прощення, дане єврейському народу на небесному суді; їх носять навколо синагоги як один із чотирьох видів ритуальних рослин.

Однією із найкрасивіших стел є камінь із зображенням двох левів з короною. В юдейській традиції саме лев уособлює єврейський народ. Лев — символ коліна Іегуди,котре очолювало Південне царство (власне Іудею). Також лева могли зображувати на могилах чоловіків з іменем Лейб, що й означає — Лев (як пташок — на могилі Фейге, оленя — на могилі Гірша (Цві), ведмедя — на могилі Дова (Бера), риб — Фішла, голуба — Іони…).

Однак у цьому випадку леви є стражами святині — корони тори, котрі відтіняють її високе значення. Корона Тори — символ безсмертя, честі та слави.

Зустрічаємо іще композицію зі зламаним дубом, котрий вінчала корона. Корона над якимось символом підкреслює його високе значення. Дуб є символом могутності і сили, тобто зображення говорить про смерть поважної, авторитетної людини.

Часто можна зустріти зображення різних дерев з обламаними гілками. Взагалі все зламане (колона, свіча, дерево…) — символізує смерть, передчасну загибель. Кількість зламаних гілок позначає кількість дітей, що залишилися у людини на цьому світі.

Один із найпоширеніших сюжетів — це підсвічник зі свічками. Його зображали лише на могилах жінок. Він символізує благочестя та важливу роль жінки у домі, адже саме вона запалювала свічки напередодні шабату та свят. Трисвічник на місцевому цвинтарі — найпопулярніший мотив, представлений у різному виконанні — від бароково пишного до мінімалістичного схематичного.

Зображення урни є символом трауру, а використання ракушки у прикрашанні надгробків тягнеться коренями у сиву давнину. Ракушка — символ продючості, розмаїття, відродження і мандрів. Існує традиція залишати на цвинтарях дрібні камінці, монетки і ракушки на знак поминання.

А от загальноприйнятий символ іудаїзму — шестикутна «Зірка Давида» або могендовид — не така вже й часта прикраса могильних стел. Вона виникла зовсім не як єврейський «логотип»: в давні часи її вважали просто магічним знаком, що означав божественне заступництво, допомогу. Зустріти її можна і на християнських, і на мусульманських будівлях. Два трикутники символізують духовне та матеріальне, небесне та земне. В Середньовіччі алхіміки використовували його як алегорію вогню та води. Як символ іудаїзму зірка Давида отримала широке розповсюдження лише на початку ХХ століття з легкої руки єврейського активіста Теодора Гертцеля.

Окрім мови таємних знаків тернопільський некрополь говорить до ще й польською, німецькою та івритом. Написи місцевими мовами на мацевах у більшості країн Європи з’являються все частіше у ХІХ столітті, що аж призвело до полеміки між равинами про допустимість цього! На жаль, багатющий текстовий матеріал епітафій поки залишається для нас недоступним. Однак одразу впадає у вічі напис פנ (іврит «за нікбар» — «тут похований», або «за нах» — «тут спочиває» — на чоловічих могилах, а на жіночих — פט, що на івриті — «за тмуна» — «тут похована», з якого починається будь-який текст на єврейському пам’ятнику.

Ось спочиває Розя Гальперн, «змарла» 1938 року…

На мацевах умисно не писали дати народження. Адже важливий лише підсумок — дата смерті. Вона відзначає найвище досягнення душі людини, момент, коли вона відійшла в олам а-емет — світ Істини, де праведний суд розставить всі крапки над «і» в її земному житті. Поява дат народження на надгробках пізніших років — результат проникнення християнської традиції.

У багатій спадщині єврейської матеріальної культури кам’яні надгробки є явищем унікального значення. Мацеви шануються як святині. Тематика скульптурних рельєфів кам’яних стел поєднує релігійну семантику з простонародними уявленнями та навіть стилістикою епохи сецесії! Тут і дуже цікаві, часто поетичні епітафії і оригінальні вишукані барельєфи, кожен з яких несе багатюще смислове навантаження… «Портрет» покійного, його звички, професію, родовід, характер, громадський статус тощо «зашифровувався» різними символічними зображеннями. Дуже шкода спостерігати, як час та людські руки невблаганно руйнують ще живу історію, адже таких кладовищ європейського типу з численними пам’ятниками ХІХ — поч. ХХ ст. в Україні залишилося зовсім небагато…

Марія Богданович, Тернопільська липа http://lypa.com.ua/2014/12/11/scho-pryhovuyut-tajemni-znaky-na-jevrejskomu-kladovyschi-u-ternopoli-foto/
Фото автора

Указ про уточнення назви міста Тернопіль (1944)

ПРЕЗИДИУМ ВЕРХОВНОГО СОВЕТА СССР

УКАЗ

от 9 августа 1944 года

Об уточнении наименований городов: Тарнополь, Черновицы, Каменец-Подольск, Владимир-Волынск, Чертков Украинской ССР

[54]Утвердить представление Президиума Верховного Совета Украинской Советской Социалистической Республики об уточнении наименований городов: Тарноноль, Черновнцы, Каменец-Подольск, Владимир-Волынск, Чертков и впредь: город Тарнополь именовать — Тернополь; город Черновицы именовать — Черновцы; город Каменец-Подольск именовать — Каменец-Подольский; город Владимир-Волынск, Волынской области, именовать — Владимир-Волынский; город Чертков, Тарнопольской области, именовать — Чортков.

В соответствии с уточнением наименования города Тарнополь, Тарнопольскую область впредь именовать — Тернопольская.

«Ведомости Верховного Совета СССР» 1944 г. № 42

Джерело «Ретроспектива Тернополя» https://vk.com/retroter

 78   3 міс   1944   9 сер   Документи   Назва Тернополя   Цікаве

У Тернополі планували звести атомну електростанцію

Сьогодні почув цікаву історію. Правда це чи ні — ще потрібно буде з'ясувати. Прапор в руки історикам. Але менше з тим.

Виявляється, в поблизу Тернополя свого часу планували збудувати атомну електростанцію. Згідно норм, АЕС повинна зводитись поблизу великої водойми. Такі водойми в нашій області були тільки в Тернополі та Івачеві. Зрештою, ані обласний центр, ані приміське село не підійшли для цього.

Причин було кілька — близько до великого міста (Тернопіль планували зробити ледь не мегаполісом), близько до Львова (важливе місто) та західного кордону СРСР, а також сейсмічна активність.

Тому вирішили замість АЕС збудувати в Тернополі інше велике підприємство — бавовняний комбінат (відоме нині як «Текстерно»), а атомну електростанцію збудували в північній частині Хмельницької області, в Нетішині.

Антон Марчевський, «Ретроспектива Тернополя»

3 міс   Плани   Цікаве

Яким був Тернопіль у часи Першої світової війни?

Сто лет назад в управлении Тарнопольского губернатора Чарторижского коллежский секретарь, поскрипывая пером, писал: Город Тарнополь занимает площадь до 54 км.кв., домов в нем насчитывается 3009 (в том числе одноэтажных 2190, 2-х этажных — 800 и 3-х этажных — 19), жителей 34 тыс. человек (из них русинов 10300, поляков — 8500 и евреев — 15200).

В самом городе расположении и вокзал, отправлявший в среднем 28 поездов в сутки и пропускавший в Тарнополь ежегодно до 50 тыс. приезжих.

В черте города находятся военные казармы: одна кавалерийская, две пехотные, одна артиллерийская и одна для ополчения, в которых были расквартированы войсковые части: один полк пехоты, один эскадрон драгун и две артбатареи.

Церквей имеется: три греко-католические и три римско-католических, одна еврейская синагога и 26 молитвенных домов.

Из учебных заведений в Тарнополе существуют гимназии: две польских и одна русская, одна школа «выделова» (7 классов), мужская и женская гимназии, женское французское училище (гимназия) св. Йосифа, шесть 4-х классных школ, одно реальное училище, слесарная школа и 12 еврейских хедеров.

Далее в городе насчитывается 4 книжных магазина и 4 библиотеки, один кирпичный завод, 4 завода сельтерской воды, три столярных, один черепичный и три бетонных завода, городская электростанция, городская электроскотобойня, три водяных, одна газовая и одна паровая мельницы, три круподерки, 2 кинематографа, 40 мануфактурных магазинов, 11 гостиниц и постоялых дворов, 15 ресторанов, 5 чайных, 3 кофейни, 4 молочных, 35 мясных лавок, 6 рогаток для взимания шоссейного сбора и 55 других торговых предприятий. Предметы торговли: хлеб, продукты и скот.

Годичный торгово-промышленный оборот достигает 3 млн. руб. Ежегодный городской доход 496436 крон, расход — 642496 крон.

Кроме этого в Тарнополе находятся 14 финансовых обществ, 5 страховых предприятий, школьные общежития (4 — христианские и одно еврейское), польское и русское общество «Сокол», два стрелковые общества (Скауты и Сич), «Звезда» (ремесленников), «Воля», «Просвита», «Мещанское братство», «Приязнь» (польский союз), союз и общество чиновников «Подольская Русь» и 5 разных еврейских обществ.

Годичная преступность в городе: 105 краж, 30 оскорблений, до 300 санитарных нарушений, 45 бродяжничество и до 80 нарушений правил о проституции.

Врачей в городе насчитывалось 23, адвокатов — 32.

Раніше Ctrl + ↓