Най все буде Тернопіль! — публічний цифровий архів історії міста

З-під влади Австрії до влади України

4 березня 2018 року, 20:15

Коли імператор Франц-Йосеф помер та Карл ІV, що посів імперського трону, проголосив про надання автономії Галичині та іншим народам Австро – Угорщини, стало зрозуміло, що об'єднанню народів під короною Габсбургів настав край. Питання полягало лише у тому, коли саме виникне революція.

Ми, сіоністи, що служили в Австрійській армії від початку війни у 1914 році, опинилися перед проблемою: якою буде доля єврейської меншини після зруйнування імперії? У решті решт ми непокоїлися про долю євреїв Галичини, що опинились, як між молотом та ковадлом, між поляками та українцями у їхніх змаганнях за владу. Я на той час перебував у Пшемишлі. В один з днів ми, кілька офіцерів – євреїв, зібралися у номері готелю «Сіті», щоб порадитись, що робити аби захистити євреїв міста. Ми вирішили створити самооборону. Близько 2000 солдатів та офіцерів – євреїв, що на той час перебували у місті, було поділено на роти з чітким завданням – у разі ускладнення ситуації зібратись у певному місці та перейти у підпорядкування командування у складі капітана Кайзера, лейтенанта Герцбаума та мене.

1 листопада 1918 року розпочалася зміна ситуації. Імперія Габсбургів скінчилась й відтоді розпочалась боротьба єврейської громади Галичини за своє існування.

На Заході Галичини поширилися чутки про випадки бешкетування з боку солдатів польського генерала Галера та мужнього опору з боку нашої молоді. Роти у Пшемишлі були у стані готовності, про події за рікою Сян ми відомостей не мали.

3 листопада я вирушив з Пшемишлю до Тернополя, це не просто було зробити у той час  і подорож зайняла в мене 3 дні. Місто було у кипінні. Тут зупинялись військові частини, укомплектовані солдатами усіх народів, що відступали з України, офіцери різних національностей збирали своїх солдатів, щоб відправити їх у країни, звідки вони походили: австріяків, чехів, угорців, поляків, словенців та словаків, усі проходили через Тернопіль. Наші хлопці теж почали повертатися додому.

У місті не було порядку. Хоча утворилась якась українська влада, серед єврейських верств міста панував  відчай та безлад, у місті зник правопорядок і відновити його ми вважали за свою першочергову задачу. За згодою влади у грудні 1918 року було створено самооборону (міліцію), на чолі котрої стали офіцер Авраам Ляйнберг та я. Владні чинники надали нам право заарештовувати кожного громадянина та кожного військового, котрі не виконували наші вимоги. Також нам було надано право охороняти правопорядок серед євреїв та арештовувати порушників на термін до 5 діб.

Командування міліції оголосило набір до її лав серед молоді. На стіни міста було розклеєне відповідне оголошення.

Записалося коло 800 чоловік. Місто бкло поділене на ділянки, у кожній ділянці за порядок відповідала одна рота. Міліція отримала від владних органів карабіни із набоями, а у казармі навіть знайшли кілька гранат та кулемет. Міліцію зосередили у будинку семінарії на площі Собеського.

Взагалі існування міліції не було зустрінуте із ентузіазмом з боку маси українського населення. Одного разу навіть була спроба вдертися до семінарії, але нападники застрашилися  кулеметом, що стояв при вході із кулеметниками.

Командування міліції не вдовольнилось  тільки наглядом за зовнішнім порядком. Свою місію воно бачило у створенні також певного внутрішнього порядку, у створенні керуючого органу у середовищі євреїв Тернополя. З цією метою було засновано національний комітет, на чолі котрого було обрано д-ра Олександра Рапопорта. В комітеті було репрезентовано усі верстви громади Тернополя. З боку сіоністської профспілки були д-р Олександр Рапопорт, д-р Авраам Шварцман, д-р Яаков Лифа, д-р Йона Абенд, Шмуель Марголіт та Давід Парнес.  З боку ортодоксів: Давід Львов, Шмерле Ейхенбаум, Хаїм Вольф Маркус, Хаїм Окс. З боку соціалістів д-р Златкес, і з незалежних д-р Бальмер.

Національний комітет отримав під своє управління всю єврейську громаду, займався підсиленням міліції, чиї бійці були тепер мобілізовані на повних підставах, та організував порядок в усіх районах міста. Відновили свою діяльність інші організації: «Яд харуцім», Спілка торговців, «Бар Кохба», сіоністська профспілка. Сіоністи у комітеті хотіли надати комітетові демократичного характеру шляхом впровадження виборів, котрі було призначено на 3 березня 1919 року.

У час підготовки до виборів однієї ночі трапилася подія. Це було вночі 15 лютого, у місто вдерлася злочинна група солдатів — злодіїв з українців, почала грабувати магазини, бити вітрини та нападати на будинки. Міліція вступила з ними у бій, оволоділа ситуацією. Банда відступила з міста. Під час сутички двоє з наших були поранені, між них Яаков Фланер поранений тяжко (загинув він під час війни у 1944 році).

Національний комітет звернувся до  українського уряду 17 лютого із пам’ятною запискою, у котрій наголошувалось, що нападники не тільки пошкодили майно, але й життя євреїв міста було у небезпеці, та комітет просить в уряду захисту від погромників і стверджує, що з боку місцевої влади не вжито заходів щодо притягнення винних до відповідальності.

Представники комітету, д-р Олександр Рапопорт та д-р Хаїм Шметерлінг прибули на прийом до міністра внутрішніх справ та подали записку. Д-р Макух, міністр внутрішніх справ, поклав вину на комуністів, котрі у великій кількості знаходились у Тернополі, повідомив про смертний вирок відносно 3 злочинців та довів, що між звинуваченими  був поляк Пихорський та єврей на прізвище Лапіовкер. Щодо цього єврея, пізніше з’ясувалось, що це був студент зі Львова, 19 років, і він не мав ніякого відношення до подій 15 лютого.

Український уряд відшкодував євреям збитки у формі постачання цистерни гасу, котрий можна було продати, причому без оплати постачання та податків. Але громада не отримала цієї допомоги (див. спогади д-ра Хаїма Гілада(Шметерлінга).

3 березня уперше відбулись відносно вільні вибори до національного комітету. З’явились списки: сіоністи, ортодокси, соціалісти, незалежні, торговці, ремісники («Яд харуцім» — «Заради старанних»). На виборах абсолютна перемога залишилась за сіоністами. Автора цих рядків було обрано головою комітету. Збори затвердили новий статут, що базувався на сіоністських та демократичних засадах.

Перед комітетом стояли завдання організації шкіл, особливо після українізації урядом середньої освіти, учнями же середніх шкіл були в основному євреї. Комітет звернувся до центрального уряду із проханням залишити мову викладання принаймні на рік такою, як вона була у австрійських гімназіях.

За час існування комітет встиг запровадити нові порядки в усіх галузях життя та виконати важливі роботи, такі як:

  • Реєстрація народжень, котра за часів польської влади вважалася приватною справою, керувалась відтепер секретарем комітету, вчителем Давідом Корнгріном;
  • Організація допомоги потребуючим на свято Песах;
  • Докорінна реорганізація навчання у школі Перла;
  • Впорядкування бібліотеки імені Перла;
  • Заборона на проведення весілля («хупи») та розлучення рабинами, що не отримали ліцензії комітету;
  • Організована всебічна оборона від погромів військ Петлюри в Україні. Спеціальним меморандумом від уряду ЗУНР вимагалось заборонити розповсюдження антисемітських закликів з боку петлюрівських військ;
  • Передано допомогу постраждалим від погромів у Проскурові;
  • Впроваджено новий порядок у рабинаті після смерті рабина Йоселе Бабада.
  • Комітет організував допомогу єврейській агенції для Палестини у підготовці піонерів – поселенців.

Це – неповний перелік тільки деякої роботи комітету. Треба підкреслити, що члени комітету працювали у повній злагоді, незважаючи на розбіжності у політичних переконаннях.

Ще треба зазначити одну річ, що надала поваги нашій громаді та її молоді. Коли польські війська наблизилися до міста, разом із українськими частинами відступили від міста кілька сотень бійців єврейської міліції продовжили службу у якості штурмового батальйону у Східній Україні. Цей підрозділ приніс євреям України заохочення та допомогу, безпеку та порядок. У Хмільнику, Балті, Житомирі, Вінниці та в інших містах Східної України разом із місцевою самообороною солдати з Тернополя давали відсіч погромникам та змогли захистити життя та майно багатьох євреїв. Не один з тернопільчан поклав своє життя за своїх братів зі Сходу після другого переходу кордону. Про це свідчать могили, розкидані по цвинтарях міст Східної України. Тернопільська молодь захистила не тільки свої оселі, а й своїх братів. Національне виховання не пройшло даремно.

Бен-Ціон Пет / Єврейська енциклопедія Тернополя (1955)

Переклад Бориса Берковича спеціально для проекту «Най все буде Тернопіль»


Залиште відгук

Ваше ім"я:

Відгуки:

Формулы на латехе: $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$ превратится в $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$.
Для выделения используйте следующий код: [i]курсив[/i], [b]жирный[/b].
Цитату оформляйте так: [q = имя автора]цитата[/q] или [q]еще цитата[/q].
Ссылку начните с http://. Других команд или HTML-тегов здесь нет.

Сколько будет 51+1?

По темі «ЗУНР»

ОСТАННІ НОВИНИ

Ще у розділі «База»

Последние комментарии на сайте