Най все буде Тернопіль! — публічний цифровий архів історії міста

Про історію тернопільської вулиці Степана Качали

4 березня 2018 року, 18:20

У назвах вулиць і площ міста – відгомін історії. Змалечку я звикла чути: «Вулиця Качали, аптека на вулиці Качали». А починалася історія цієї міської артерії зі Старозбаразької дороги на давньому Збаразькому передмісті Тернополя. Потім вулицю почали називати Старозбаразькою, а згодом її нарекли іменем отця Степана Качали. У совєтські часи цю назву, яка все-таки залишилася у пам’яті і вжитку тернополян, стерли із мапи міста. Повернулося історичне найменування аж у час національного відродження, у 1990 році.

Багато віх в історії цієї вулиці пов’язано з іменами братів-священиків Андрія і Степана Качалів. Хто ж він, священик Степан Качала, і яка його причетність до життя міста, що записало його ім’я у свій літопис?

А починалося все з того, що міщани придбали у 1893 році домівку на тодішній Старозбаразькій вулиці для руської (тоді це означало української) бурси-гуртожитку для учнівської молоді з навколишніх містечок і сіл. Разом зі своїм братом Андрієм, також священиком, Степан Качала вніс значні кошти на утримання цього шкільного гуртожитку в Тернополі. Розбудований пізніше старовинний будинок зберігся й досі, тепер у ньому розмістився «Укрсоцбанк». Меморіальні дошки на будинку нагадують про його славну історію. Правда, не дуже дивуйтеся, коли прочитаєте, що тут навчався Лесь Курбас. Навчався майбутній театральний корифей у гімназії, а в бурсі мешкав.

Але повернімося до постаті о. Степана Качали і його ролі в житті Галичини. Степан Качала народився на Рогатинщині (містечко Фірліїв – нині с. Липівка). Навчався у Бережанській гімназії, закінчив богословський факультет Львівського університету. Як священик служив спочатку в селі Скорики, а потім до кінця своїх днів у селі Шельпаки тодішнього Збаразького повіту (тепер Підволочиський район). Він відомий як громадсько-політичний та освітній діяч, історик, публіцист, що обирався до Віденського парламенту (Cенату) та Галицького сейму. Качала стояв біля підвалин зародження таких громадських інституцій, як «Народний дім», «Просвіта», Наукове товариство імені Т. Шевченка, «Галицько-Руська матиця» та Народна Руська Рада. Палкий покровитель і меценат українських організацій, він заповів значні кошти на їхній розвиток та стипендії при товариствах «Просвіта» та «Народна торгівля». Його праця «Політика поляків» (написана польською мовою) стала помітним явищем у тогочасному політичному житті Галичини. Відомі й инші праці о. С. Качали, що стосуються української історії. «Короткою історією Руси» започаткована у 1886 році серія книг «Руська історична бібліотека» за редакцією О. Барвінського
з участю О. Кониського, 15 томів якої видано в Тернополі. А з 1894-го видання цієї серії монографій продовжує Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Увійшов в історію Тернополя о. С. Качала ще й тим, що виголошував проповідь, присвячену пам’яті Галицького митрополита Григорія Яхимовича (1865 рік) та промовляв українською у залі Нового замку під час передвиборної кампанії 1873-го.

Наприкінці XIX на початку XX століття тернопільські вулиці почали називати іменами відомих людей. Тоді й з’явилося на карті міста ім’я о. Степана Качали. На плані Тернополя, що вийшов друком у 1908 році, завдяки старанням тернопільського книгаря Альфреда Брюґґера, вже читаємо: «Вулиця священика С. Качали».

Історія учнівського гуртожитку, який тернопільські старожили звично називали бурсою, розпочинається із 1872 року. Спочатку учні (а їх було всього вісім) проживали в невеликому найманому домі. Із купівлею власного будинку кількість мешканців-гімназистів – вихідців із навколишніх місцевостей, зросла. А в 1904 році за 38 тисяч корон прибудовано нове, більше крило. У такому вигляді будівля збереглася до наших днів. Опікувалося учнівським гуртожитком товариство «Руська бурса у Тернополі», статут якого офіційно затверджений Галицьким намісництвом 15 липня 1899 року.

Головна заслуга у заснуванні й успішній діяльності бурси належить священику із Медина Андрію Качалі, адвокату, а згодом меру Тернополя Володимиру Лучаківському та греко-католицькому пароху міста Володимиру Громницькому. Тогочасна преса відзначала, що перші внески на утримання бурси зробили священик Чайковський із Глибочка, тернопільський міщанин Юськевич, двоє селян із Денисова. Постійно підтримували бурсу селянин із Лучки Василь Гарматій та парох із Денисова Йосип Вітошинський. У червні 1893 року відбувся концерт Соломії Крушельницької й Олександра Мишуги із залученням місцевих аматорів, прибуток від якого було передано у фонд бурси.

В умовах конкурсу, оголошеного на розміщення в бурсі учнів у 1894/95, знаходимо цікаві відомості про тих, хто найбільше опікувався справами цієї інституції.

«Родичі або опікуни до 12 н. ст. серпня с.р. надіслати прошення до виділу Руської бурси у Тернополі на руки о. Володимира Громницького, завірителя парохії у Тернополі. Подання на безплатне прийняття належить висилати на руки о. Андрія Качали яко фундаторові тих стипендій прислуговує виключне право розпоряджати безплатними місцями в Руській бурсі Тернопільській».

Оголошувався тоді конкурс «на 6 безплатних, 30 місць з доплатою 7 золотих ринських місячно, 24 місця з доплатою 12-15 ринських місячно…»

Згодом бурсу назвали іменем о. Андрія Качали. Це зафіксовано на печатці установи і в документах. Прикро, що в «Ювілейну книгу Тернопільської української гімназії» вкралася помилка, коли у примітках зазначено, що бурса носила ім’я о. Степана Качали, а не Андрія.

Виділ (правління) товариства «Руська бурса в Тернополі» очолював діяльний Володимир Лучаківський, з ініціативи якого і постало це товариство. Безпосередній нагляд і господарську діяльність вів Петро Нижанківський. Додаткові заняття проводили о. Володимир Громницький та викладач гімназії Іван Копач.

Останній спричинився до розвитку спорту у гімназійному середовищі і створення футбольної команди у бурсі. Лікарську опіку безкоштовно здійснювали лікарі Олександр Гладишовський та Володимир Вітошинський, а окружна аптека продавала ліки зі зниженими цінами.

Утримання учнівського інтернату було гоноровою справою української громадськости. Усі мешканці інтернату користувалися бібліотекою, займалися спортом, музикою, грали
в драматичному гуртку.

Перша світова війна та подальші події негативно вплинули на діяльність Української бурси (так офіційно називалася вона із 1913 року). Тривалий час тут розміщувався епідемічний шпиталь. Діяльність бурси відновилася аж у 1925 році.

Старовинна будівля прислужилася ще одній добрій справі – у 20-х роках минулого століття тут розмістилася жіноча гімназія Українського педагогічного товариства «Рідна школа». Із закриттям Української державної гімназії у 1930 році керівництво Товариства домоглося перетворення закладу в коедукаційну (мішану) гімназію, де навчалися і дівчата, і хлопці. Тоді це була єдина українська середня школа у Тернополі.

У 1939 році діяльність навчального закладу припинилася. Правда, невдовзі тут відкрили торговельний технікум, навчання у якому перервала війна. Пізніше у цьому приміщенні працювала вечірня середня школа, філіал Чортківського медичного училища. А тепер тут діє відділення «Укрсоцбанку».

Ім’я о. Андрія Качали, як засновника стипендіального фонду імені Тимотея Качали, вплітається у біографію українського громадського діяча, тернополянина Олександра Бойцуна, як одного зі стипендіатів цього фонду.

Є в біографії вулиці о. С. Качали ще один дуже цікавий штрих. У правому крилі бурси, не маючи власного помешкання, жив Олександр Барвінський – тоді старший вчитель Тернопільської учительської семінарії. Тут і народився відомий український композитор Василь Барвінський. Про це нагадує меморіальна дошка.

ЛЮБОМИРА БОЙЦУН / Джерело


Залиште відгук

Ваше ім"я:

Відгуки:

Формулы на латехе: $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$ превратится в $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$.
Для выделения используйте следующий код: [i]курсив[/i], [b]жирный[/b].
Цитату оформляйте так: [q = имя автора]цитата[/q] или [q]еще цитата[/q].
Ссылку начните с http://. Других команд или HTML-тегов здесь нет.

Сколько будет 65+4?

ОСТАННІ НОВИНИ

Ще у розділі «База»

Последние комментарии на сайте