Най все буде Тернопіль! — публічний цифровий архів історії міста

Пантелеймон Куліш у Тернополі / 23 листопада 1880 р

4 березня 2018 року, 13:29

Пантелеймон Куліш, письменник, літературознавець, критик, історик, сучасник і приятель Шевченка — під час своїх поїздок до Праги та Відня двічі відвідав Тернопіль. Про його перебування в Тернополі згадує у своїх цінних спогадах «Спомини з мого життя» (Образки з громадського і письменницького розвитку Русинів в 70-х роках минулого сторіччя) професор Олександер Барвінський, визначний педагог, автор численних наукових праць, політик. У розділі «Перша моя лична стріча з П. Кулішем» пише Барвінський ось що: «В квітні 1869 р. звернувся я до д. Лисенка, що проживав тоді на музичних студіях у Липську, з просьбою про поміч в спорудженні Руської Читанки для вищих гімназійних кляс» (Част. 2, стор. 3) (1).

Лисенко переслав цього листа Кулішеві, який у той час проживав у Празі, де працював над перекладом Св. Письма. З того часу почалося оживлене листування з Кулішем, яке тривало 21 рік. У додатку до спогадів помістив Барвінський два листи від М. Лисенка і 68 від Куліша. Ті листи є цінним джерелом для дослідів нашої літератури, вони характеризують самого Куліша як великого знавця і критика нашої літератури того часу.

«Однак хоч П. Куліш, — пише Барвінський, — подав у своїх листах до мене стільки цінних і влучних заміток про наше письменство, все ж таки гарячо бажав я, лично (особисто) пізнати того, що тоді кермував українським рухом, а також галицьким Русинам пособляв у народнім і письменницькім розвитку» (там же). «Ці бажання висловлював я в листах, писаних до П. Куліша в Прагу, і наше бажання не остало без успіху. Склалося так, що замість вертатися з Праги через Варшаву на хутір Мотронівку, випало Кулішеві їхати домів на Броди. Тим-то закликав він мене спершу приїхати у Перемишль, а відтак у Золочів, але наостанку рішився їхати на Підволочиська. По дорозі задержався Куліш у Тернополі і наспів там на сам ярмарок св. Анни 26 липня. Під цю пору були всі заїздні доми так переповнені, що він не найшов ні одної кімнати, де б можна було переночувати, і всю ніч просидів у касині» (стор. 4).

Досвіта 27 липня 1869 р. приїхав Куліш до Шляхтинець. Жидок «фіякерник» примістив Куліша в корчмі, звідкіля Куліш написав карточку до Барвінського, повідомляючи його про свій приїзд. Барвінський не застав Куліша в корчмі, бо тим часом він перенісся до сусіднього господаря Павла Кісіля, який відступив йому кімнату. Саме там привітав Куліша Барвінський і забрав його на приходство. «Ми примістили гостя, — згадує Барвінський, — в окремій кімнаті за світлицею, з вікном, зверненим до саду і виглядом на кількасотлітній крислатий ясень, а з-поза саду розкривався вигляд на ставок з туркотливим млином і громаду старезних сосон за ставом на пригірку. Ми просили гостя, щоб відпочив тут після безсонної ночі і трудної подорожі, однак, опинившись серед такої сільської ідилії, не схотів Куліш теряти часу на відпочинок, а відсвіжившись трохи, вийшов під каштани перед хатою… Тут засів Куліш побіч мого вітця посеред нас трьох (тобто ще двох братів Барвінського — Осипа і Володимира), а за сніданням, котре мама зараз подала, розвелась сердечна і широка гутірка. Куліш очарував нас усіх зараз на перший погляд. Тоді якраз добігало йому 50 літ життя. Його красива, більш як середнього росту стать, все трохи похилена, очевидно під впливом письменницької праці, його миле, принадне лице з високим чолом, бистрим зором і легко звисаючим козацьким вусом, його милозвучна, сердечна, тепла і привітлива мова здобули відразу для нього всі наші серця, ми почулися собі зовсім рідними» (стор. 5-6).

«Утомлений безсонною ніччю і цілоденною з перестанками працею над моїм рукописом Читанки, пішов Куліш скоро на спочинок, щоби вранці встати і вибратися в дальшу дорогу на Підволочиська (стор. 12). В Тернополі замовили ми для Куліша місце в поштовім возі до Підволочиськ, а до від'їзду ще поступили на часинку до цукорні Енґельфельда і тут ще погуторили трохи з собою. Нам жаль було розставатися з тим, що вказував нам своїм великим знанням і досвідом дорогу і способи народної роботи, до котрої у нас тільки що підростали крила, до котрої більш було у нас охоти і доброї волі, як умілости (стор. 13). З важким серцем розпрощалися ми сердечно з Кулішем, коли наспіла хвиля його від'їзду, а наш гість промовив ще на прощання: „Прощавайте, мої дорогі барвіночки, підростайте та трудіться для добра безталанної України!“ Ми ж просили не забувати нас і не відказувати помічної руки нашій Галичині і нашим щирим, хоч ще так недоладним, молодечим змаганням на народній ниві» (стор. 14).

***

Одинадцять років пізніше, 23 листопада 1880 р., приїхав Куліш вдруге до Тернополя. У листі з 12 жовтня 1880 р. писав він Барвінському, що збирається із своєю дружиною відпочити у Відні (там бажав він разом з д-ром Іваном Пулюєм далі трудитися над перекладом Св. Письма), і заповідав, що «не минемо й Вашої чесної домівки» (част. 2, стор. 150). В наступному листі з 9 листопада 1880 року повідомляв Куліш, що приїде сам один, бо «Пані мусить доглянути господарства». Барвінський, який у той час був професором державної семінарії в Тернополі і мешкав там з жінкою і дітьми, запрошував Куліша заїхати просто до його хати. Куліш радо на це згодився, пишучи: «Коли у Вас є де переночувати, то в смак і наговоримось» (там же).

20 листопада 1880 р. Барвінський одержав від Куліша олівцем писану картку з першої залізничної станції Плиска біля Мотронівки, у якій Куліш повідомляв, що ночуватиме в Києві, а 21 листопада виїде до Тернополя. Він просив Барвінського дожидати його на залізничній станції. Одначе поки Барвінський одержав цю карточку, мусив піти на конференцію вчительської семінарії. Увечір 23 листопада 1880 р. приїхав Куліш до Тернополя і, не побачивши Барвінського на станції, заїхав до готелю Пунчерта. З готелю вислав післанця до Барвінських повідомити про свій приїзд. Дружина Барвінського вислала зараз свого сина Володимира, щоб цей забрав Куліша до їхнього дому. Одначе Куліш написав листа до дружини Барвінського:

«Високоповажаній Пані Добродійці Барвінській до рук подати. Воно й гаразд так сталось: бо приїхав я такий сонний, шо не зміг би Вас до ладу й привітати. Спасибі за Ваше ласкаве слово. Жду пана Олександра, а тим часом попишу листи та піду слухати Божої Служби.

1880 листопада 23. Щиро до Вас прихильний (Тернопіль) П. Куліш» (част. І, стор. 286-7)

Вернувшись з конференції, Барвінський пішов до готелю Пунчерта привітати дорогого гостя і забрати до свого дому. «Хоч під тягарем віку він трохи похиливсь, і очевидно дорогою був утомлений, не втратив тої давньої живости, яку виявляв під час першої нашої зустрічі в Шляхтинцях перед одинадцяти роками» (Част. 2, стор. 152).

«Після вечері, — згадує Барвінський, — засіла до розмови й моя подруга і заспівала йому з супроводом фортеп'яну між іншими „Ой чого ти почорніло, зеленеє поле“, а коли ще Куліш вперше дізнався, що цю композицію Лисенко присвятив йому, оживився він і неначе би помолодшав, та й сон його допізна не брався після такої трудної дороги. Довго ще розмовляли ми троє, поки Куліш забрався на спочинок, щоби другого дня вирушити в дальшу дорогу до Відня.

На другий день вранці ще ми обговорювали всякі наші і українські справи, а о 10-ій годині провели ми обоє Куліша на залізничий двірець. Перед виїздом він просив ще мене дати йому щонебудь до читання в дорозі. Саме тоді появилась перепечаткою з „Правди“ „Кайдашева сім'я“ Івана Нечуя-Левицького, і це дав я Кулішеві на дорогу» (стор. 152-3). З Відня писав Куліш Барвінському 16 грудня 1880 р., що «з великим уподобанням читав дорогою» Кайдашеву Сім'ю", що Ви, Добродію, спасибі Вам, дали мені. Що за свіже чуття краси природи і людського серця!", і закінчив: «Ні, ще наша Мати не вмірає» (стор. 153).

***

26 липня 1983 р. мине 114 років з того часу, коли Куліш вперше завітав до Тернополя. Одинадцять років пізніше він вдруге відвідав наше місто і пішов помолитися до церкви Різдва Христового (т. зв. Середньої церкви, збудованої в 1608 році!), у якій колись молились запорожці з гетьманом Богданом Хмельницьким під час своїх походів. Ця церква ще й досіль стоїть на колишній Руській вулиці як пам'ятник релігійного та культурного життя давнього Тернополя… Згадку про цю історичну подію завдячуємо пробудителеві Золотого Поділля — Тернопільщини — професорові Олександрові Барвінському, який високо цінив заслуги Куліша на полі української літератури і поважав його як шляхетну і культурну людину.

1. Олександер Барвінський. Спомини з мого життя. Львів, 1912-13, 2 частини.

Друкується за: Остап'юк Б. Пантелеймон Куліш у Тернополі // Шляхами золотого Поділля. — Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1983. — Т. ІІІ. — 707-710.

БОГДАН ОСТАП'ЮК


Залиште відгук

Ваше ім"я:

Відгуки:

Формулы на латехе: $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$ превратится в $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$.
Для выделения используйте следующий код: [i]курсив[/i], [b]жирный[/b].
Цитату оформляйте так: [q = имя автора]цитата[/q] или [q]еще цитата[/q].
Ссылку начните с http://. Других команд или HTML-тегов здесь нет.

Сколько будет 23+5?

По темі «26 лип»

ОСТАННІ НОВИНИ

Ще у розділі «База»

Последние комментарии на сайте