Шукати на сайті

 

 

ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЗМІСТУ

Розділ 5. Тернопільські стави. Серет. Загребелля

Географічне розміщення Тернополя досить вигідне — на стра­тегічному шляху на захід. Ко­лись ріка Серет, над якою він постав, у своїх верхів'ях розливалась і творила мочариська. Утім, досить вузька смуга сухого ґрунту, де виросла міська оселя, служила не тільки зручним шляхом для купців, але й второваною дорогою для набігів татар. Тернопіль заснований майже рівночасно із закладенням Дмитром Байдою-Вишневецьким За­порізької Січі. Як і Січ, фортеця над Серетом по­винна була стримувати набіги татар. Тож природні умови для тернопільської твердині мали надзвичай­но важливе значення. Роль укріплення замку, крім насипних валів, виконували мочариська.

5.1 Утворення горішнього ставу

16 березня 1548 року каштелян краківський Ян Тарновський отримує від короля дозвіл на утворення ставу над берегом Серету біля села Кутковець. Новий став простягнувся заплавною низиною із заходу на схід, омиваючи місто з півночі.

5.2 Долішній став Баворовського

З південного боку до міста підходив став Баворовського. А зі сходу про­лягав глибокий рів, куди допливала вода.

5.3 Догляд, водне господарство

Плесо но­воутвореного ставу сягало аж до замкових мурів. Це робило Тернопільський замок ще більш непри­ступним. Вздовж Львівської дороги, що виходила із однойменної брами, збудували високу греблю. А за нею починалося передмістя Загребелля, яке було окремою громадою.
У привілеї 1550 року Ян Тарновський серед інших повинностей міщан зазначає, що в їх обов'яз­ки входить направа греблі великого ставу, водоспу­ску і лотоків (так називаються канали на водяному млині, якими тече вода). За це тернополянам доз­волялось ловити рибу сітками, які називались чер-пами, при умові якщо став повний.  Крім цього, міщанам дозволялося робити саджавку за ставом Баворовського, хоча наголошувало­ся, що тут мають право риболовлі власник міста та ксьондз-пробощ. Спуск ставу давав дохід 16—24 тисячі золотих у триріччя.

5.4 Став Баворовського

Став Баворовського плюскотів у низині (те­пер тут парк "Топільче") і на петриківських лугах. Довжина Нового, або Великого ставу сягала 7 км, а ширина — 2-3 км. Мандрівники відзначали, що Терно­піль розташований над гарним ставом, яко­му небагато рівних у Польщі. Став Баво­ровського давно вже не існує, а Новий дій­шов до нашого часу як Тернопільський.

5.5 Післявоєнний горішній став

 Відновлений від воєнного спустошення у 1952 році, а потім значно поглиблений, він — окраса міста і впадає у вічі гостям Терно­поля. До речі, ще у 1884 р. у Тернополі утворилося "Рибаць­ке товариство", яке порушувало питання   розвитку   ставкового рибного господарства. Став був рибним і в пізніші часи.

5.6 Каток на ставу

У зимові дні на його скованому кригою плесі влаштовували каток. Грали у хокей місцеві команди. Ця тра­диція продовжувалась і в 50-х роках минулого століття. У місті культивувався також і лижний спорт. Береги, став та загребельсько-кутковецькі пагорби облюбовували любителі лижних прогулянок. А лід, заготовлений на ставі, використовувався для холодильників, або льодо­вень, як ще їх називали. Лід для харчової промис­ловості заготовляли ще й у, — тепер вже далеких, —  п ятдесятих минулого сторіччя.

5.7 Підзамче

Спускаючись із пагорба до самого ставу, під замком тулився стародавній квартал ремісників — Підзамче. Замешкали тут майстри, котрі задоволь­няли потреби замку, — коло дії, римарі, ковалі, зброярі, чинбарі та інші рукомесники. Із інвентаря міста за 1672 рік, опрацьованого істориком Людвіком Фінклем, можна дізнатися про шевський і кравецький цехи, які утримували башти відповідної назви. Кушнірський цех, як свідчить перепис, піду­пав.  У цьому документі згадуються  15  шевців, 12 ткачів, 10 кравців, 6 ковалів і тільки один кушнір, шапкар, тесля, бондар, столяр, гончар, калач­ник, римар, а також "замковий шкляр". Окрім того, було два пекарі й олійники. Було тут також два зо­лотники — Мартин і Войцех. Називаються також цимбаліст Григорій і скрипаль Михайло. В описі 1672 року є згадки про дві кузні над ставом. Чер­паємо тут відомості й про рибалок.
У пізніші часи Підзамче було ремісничо-робітничим кварталом. У кінці 30-х років XX сто­ліття — це район тернопільського люмпену. Із роз­будовою міста та спорудженням готелю для інтуристів «Тернопіль», скромні хатки підзамча зруйнували. Стерся ще один штрих в історії міста.

5.8 Вулиці Берка Іоселовича та Вінцетія Поля

До підзамча прилягали вулиці Вінцентія Поля (називалась вона ще й Трудова, тепер їй повернено старовинну назву Над Ставом) і Берка Іоселовича (у повоєнні роки носила ім’я Марата, тепер зникла внаслідок нової забудови). На сучасній вулиці Над ставом уціліло декілька старовинних будинків половини 19 – початку 20 століття.

5.9 Тернопільські підземелля

Окрема тема, пов'язана із замком, ставом і Загребеллям — тернопільські підземні ходи. Це питання непокоїло уяву різних поколінь тернополян і часто вири­нало у конкретних проявах. Де тут пере­плелися реальність і домисел — судити важко. Але місто, яке виникло як укріплення, звичайно, мусило мати потаємні шляхи сполучення. Цю проблему порушу­вала довоєнна місцева газета "Glos Polski". Найбільш дискусійним є питання існування ходу від замку попід став на За­гребелля. Ніяких конкретних підтверд­жень цієї версії немає. Є тільки легенди. Оскільки Тернопіль стояв на відомому Чорному (Кучманському) шляху, то, зви­чайно, у разі нападу міщани мусили мати заздалегідь приготовані сховища. Є вер­сія, що підземні ходи утворювали п'ятипроменеву зірку.
Під час одного будівництва у кін­ці 1920-х робітники натрапили на під­земний коридор, який, імовірно, тяг­нувся від Середньої церкви у напрям­ку площі Собєського (сучасний май­дан Волі).  Відомий вихід з підвалів воєводського будинку (тепер обласна прокуратура).   Там   знайшли   сліди обертових воріт. Першим сигналом на­явності підземель —  вважає корес­пондент "Glosu Polskiego" — був провал на розі вулиць Перля і Ринку. Тоді натрапили на підземний перехід від вулиці Тихої до Фарної (район прилеглий до Ринку). Зауважимо, що осі­дали і давали несподівані тріщини будинки, спору­джені у районі ринку, навіть у 60-х роках XX сто­ліття.   Тоді  вкотре   порушувалося   питання  тер­нопільських підземель.
Крім цих ходів, у довоєнній газеті згадується перехід від вулиці Чацького (давня назва Валова Нижча), на перехресті вулиць Багатої та Короткої (район за Середньою церквою). А втім, зауважи­мо, це район міських валів. У деяких місцях ходи пролягали на глибині 14 метрів і до них вели сходи. На Ринку знайдено засипану криницю, яка служи­ла для  вентиляції.   Правдоподібно,   що  всі  ходи збігалися на площі Собєського (майдан Волі) — частково від вулиці Перля і Ринку, а частково, пе­ретинаючи  вулицю  Щалковського,   у напрямку Замку. На вулиці Щалков­ського (біля Замку), зважа­ючи  на  помітну  небезпеку, магістрат заборонив зводити нові  будинки.  Але  замкові пивниці нічим уже не зрад­жували таємниць старовин­них комунікацій. Кореспон­дент довоєнної  газети ро­бить   висновок   про   можливість існування інших, по­ки що невідомих підземних ходів. І зауважує, що Тер­нопіль, до речі, не може похвалитися   зразковою   ка­налізацією. Але, однак, від в’язниці тягнеться підземний канал, яким можна пройти під вулицями Брюкнера (сучасна Валова), 3-го Мая (сучасна Сагайдачного), площею Собєського (сучасний майдан Волі), 29-го Листо­пада (сучасна Листопадова) та Конарського (су­часна М.Грушевського). Ці дані наштовхують на деякі цікаві висновки, адже йдеться про район ста­рого міста у межах валів. У квітневому номері зга­дуваної газети за 1933 рік журналіст розповідає про спробу спуститися у міські підземелля, яка не увінчалась особливим успіхом. У підземних льохах він із товаришем натрапив на людський скелет, до­сить давній казан і зовсім новий череп'яний горщик. Тема підземель зустрічається навіть у колись секретних військових документах періоду боїв за Тернопіль навесні 1944-го. Йдеться тут про підземний хід між Замком і Новою синагогою на вулиці Перля, Полковничими палатами на площі Собєського і будинком офіцерського казино (су­часна міськрада на вулиці Листопадовій). Розта­шування ходів схематично накреслено на карті міста періоду війни. Знову порушується проблема підзе­мель під час післявоєнної відбудови міста. Тоді по­стало питання про вивчення наявності підземних підвалів і ходів. Отакі штрихи до таємниці тер­нопільських підземель.

5.10 Хатки у парку Топільче

Від Надставної церкви тягнулася гребля. З лівого боку у низині, біля річки, тулилися хати, а за ними — сліди від торфорозробок. Зникли вони, ко­ли поширювали вулицю у районі греблі. На греблі, ближче до Подолу, були так звані "холодні лазенки" для купання. За певну плату наповнювали скриню водою для купелі. Стара світлина, датована 1932 роком, нагадує, що тут на річці мало свій пляж українське спортивне товариство "Поділля".

5.11 Радянський бульвар на Руській

У кінці п'ятдесятих — на початку шістдесятих років XX століття від моста греблею й аж до Середньої церкви тягнувся бульвар. Ліквідували його під час будівництва тролейбусної лінії.

5.12 Парк Топільче

 А на низину, зліва від греблі, де були торфорозробки з кар'єрами, за­повненими водою, намито землі під час поглиблен­ня ставу. Тепер тут виріс гарний парк "Топільче".

5.13 Готель Галичина

Тоді ж намулом із ставу було залито заплавний луг на Загребеллі, де тепер споруджені готель "Галичи­на" і стоянка для автомашин. Уціліла дещиця наса­джень у кінці сучасної Чумацької, що веде аж у Кутківці і зливається із залісненою Кременою.

5.14 Міст на Загребеллі

До кінця п'ятдесятих міст на греблі був дерев'яний. Сучасного вигляду він набув із будівництвом тро­лейбусної лінії. До слова, в'їзне мито на загребельському мості скасували аж у 1904 році.
Тривалий час тернополяни полюбляли купатись біля моста у ставі, стрибаючи з його перил. Плюскалися теж у річці, на протилежному боці ко­ло шлюзів. Поряд був своєрідний душ-водоспад — пам'ятка про млин, — і мілководний   рукав-поті­чок  із  прозорою  чистою водою, де особливо люби­ла  бовтатися  малеча.   У прибережних густих хащах відновленого,  але  ще  не поглибленого ставу, виру­вало пташине царство, да­вали   "концерти"   невга­мовні жаби, особливо пе­ред дощем. Водились видри.

5.16 Загребелля

У кінці ставу зразу за греблею починалось се­ло Загребелля — передмістя, яке у грудні 1925 ро­ку офіційно приєднали до Тернополя. Межувало воно на півдні з Петриковом, на заході — з Іванівкою (Підгороднім) і Довжанкою, а на півночі —  з Кутківцями.

5.17 Палац Якуба  Галля

Межею міста з боку Кутковець, які, з 1956-го належать до Тернополя, була Кутковецька гора, відома ще як Галльова або "Галягура". Там височів палац власника великого маєтку Якуба Галля, зруйнований вщент у роки Другої світової війни (тепер тут лісопарк і телевишка).

5.18 Заплавний луг

В долині (там, де тепер готель "Галичина") аж до дороги, що вела у Кутківці, тягнувся заплавний луг. Зліва, у кінці сучасної Чумацької, височів пагорб, відомий під назвою Кремена (від кременю, якого тут чима­ло). Вулиця, що пробігала низиною від греблі аж до Кутковець, називалась Болотною (потім Заозерна, тепер — Чумацька). Переконатися, що перша на­зва справедлива, легко, пройшовши трохи далі за автостоянку.

5.19 Петриківська гора та район Дружба

З півдня Загребелля височіла Петриківська гора, а перед нею простягався яр. Під час будівництва  мікрорайону Дружба,  що  поглинув старовинне Загребелля,  яр засипали.  На цьому місці — вулиця Миру. А на Петриківській горі, де ще  у  післявоєнні   роки  була  чинбарня,   виросли Дружбівські новобудови. 

5.20 Палац Вінцентія Кросновського з садом і парком

На пагорбі, дещо вище наріжного будинку вулиць Дружби і Миру (де ап­тека) височів гарний палац графа Вінцентія Кросновського з чудовим садом і парком. До речі, саме у ньому на початку XIX ст. заборонялося бувати гімназистам.
За часи міжвоєнної Польщі у цьому палаці діяла рільнича школа. Про це нагадувала вулиця Рільнича (потім Будівельників, а тепер — Назарія Яремчука). Ця школа організована у 1924 році Львівським сільсько-господарським товариством у фундаційному маєтку великого землевласника Віктора Чарковського-Голєйовського із Янівки (тепер Підгороднє). Навчалися у ній півтора року новітнього господарювання на селі землероби-поля­ки. Школа посилала своїх вихованців навіть на за­кордонні стажування, забезпечуючи їх відповідни­ми стипендіями. Так, у 1928 році два випускники поїхали до Чехословаччини та Данії. Це був єдиний навчальний заклад такого типу на всю тодішню Тернопільщину. У кінці 30-х він діяв на Міцкевича.

5.21 Останній опорний пункт німецького гарнізону

У роки Другої світової війни тут містився останній опорний пункт німецького гарнізону. Ще 16 квітня 1944 року німці прагнули прорватись тан­ками з-під Великого Ходачкова на допомогу оточе­ним. У цьому вирі палац зруйновано майже дощен­ту.

5.22 Копец та циганські табори

Нині рельєф між вулицею Н. Яремчука і Дружби значно змінений. Тут був значний перепад висот: низом від моста попри річку йшла дорога на Петриків. А обіч неї тягнувся луг, де часто любили зупинятися циганські табори. Як слід від колиш­нього парку, виднілась здичавіла клумба-пагорб, або, як називали на польський манір — "копец". У процесі будівництва зроблено насип.

5.23 Зміна русла річки Серет

Змінено й на­прям протікання Серету, який підходив аж до крайніх будівель Подільської Нижчої.

5.24 Вулиця Гусяча

Тут до річки підходила вуличка Гусяча, у післявоєнні роки Зарічна — зникла з карти міста внаслідок перепла­нування. На вулиці й справді був гусятник.

5.25 Загребелля. Цвинтар з каплицею святого Антонія

Але повернімось на Загребелля, яке перетнули два гостинці — Бережанський і Львівський. При Бережанському гостинці (район наріжного будин­ку) знаходився цвинтар з каплицею святого Антонія, де був родинний гробівець Кросновських. Кладовище зазнало значних руйнувань під час Другої світової. Слід зауважити, що на Загребеллі жило чимало поляків (що й було причиною його приєднання до міста), яких депортували чи вони самі виїхали до Польщі після війни, тож багато мо­гил залишилися покинутими, напівзруйнованими. У 60-х цвинтар по-варварськи знищено і забудовано.

5.26 Статистика

Статистика фіксує, що із 1350 мешканців За­гребелля у 1939 році — 970 становили по­ляки. У двірському ма­єтку Тадеуша Чарковського, що охоплював Загребелля й Іванівку (Підгороднє), містилися броварня і ґуральня, які в основному переробляли місцеву продукцію. Було в селі три корчми, пошта. Мало Загребелля й власну початкову школу, млин та бровар. На початку 20-х тут, неподалік моста, спорудили майстерні для ре­монту автомобілів Россля. На їх базі у післявоєнні роки (аж до будівництва у 60-х роках XX століття масиву Дружба) діяла автошкола.

5.27 Вулиці Загребелля

Довоєнне Загре­белля охоплювало такі вулиці: Львівська (тягнулася аж від Ринку через все Загребелля, на львівський напрям), тепер частина її (до перетину з майданом Перемоги) носить ім'я гетьмана Івана Мазепи, Рільнича (Будівельників, тепер — Назарія Яремчука), Тісна, Петриківська, Цегельна, Святого Антонія (відома давніше як Середня, у радянські часи Колгоспна, тепер — гетьмана Івана Виговського), Болотна (Заозерна, тепер — Чумацька), Панєньська (польський варіант Дівочої, у ра­дянські часи — Павлика Морозова, тепер — о. Михалевича), Спадиста і Куток. Перед війною по­чала вимальовуватись як вулиця Бережанська.

5.28 Давня цегельня

Про існування на Загребеллі давньої цегельні нагадува­ла назва вулиці — Цегельна. На цеглинах витискали — "Загребелля". Виробляли на цьому пе­редмісті на фабриці Г. Маргуліса (йому належа­ла й цегельня) цементні плитки, що використо­вувалися для оздоблення тернопільських ново­будов.

5.29 Загребелля / Дружба

У 60-х роках, з будівництвом нового мікро­району, назву Загребелля майже поглинуло найме­нування цього нового масиву — "Дружба". Тож давню назву використовують переважно старожи­ли.

5.30 Біла гора та найстаріший пляж

Від греблі Серет плив попід Загребелля і Петриків до Білої гори у Великі Береги аж до Березовиці. На правому боці Серету простяглися петриківські сіножаті, а на лівому, від Білої гори до Березовицького лісу, — тернопільські. Біла гора (на­зва від кольору тутешньої опоки) була улюбленим місцем відпочинку тернополян і найстарішим пля­жем. Полюбляли відпочивати тернополяни і під Петриковом. Учнівська молодь і студенти влашто­вували прогулянки рікою на човнах або каяках. Ав­тор замальовок про давній Тернопіль Богдан Остап'юк згадує, як його човен "Русалка" став жертвою пацифікації: його порубали польські "стшельці". Зауважимо, що "Веслярське товариство" ви­никло у місті вже у 1886 році, а статут його затвер­джено наступного року.

5.31 Пляж польського товариства "Strzelec"

У 1932-му біля петриківського моста облаштовано стрілецький пляж польського товариства "Strzelec" для обраних, із спортивним майданчиком, роздягальнями та буфетом. Була тут і пливальня (відгоро­джене місце для плавання). Але пляж на Білій горі все-таки залишався найбільш багатолюдним. Відпочивали на ньому і в повоєнні роки, аж поки не перемогли пляжі на озері, як часто називають широкоплинний став тернополяни.

5.32 Оболоня

У самому місті до Серету сягали луги, знані як Оболоня. Тривалий час це було місце випа­сання худоби. А згодом на Оболоня перемістилася Торговиця худобою. Відтоді Оболоню почали забу­довувати. Виросли вулиці Оболоня й Торговиця.

5.33 Міська різниця на ринку

Споруджено тут і нову міську різню (різницю), яку відкрили в лютому 1909 року. Оскільки місцевість болотиста будували її на дубових палях, заливаючи цементом. Споруда добре збереглася і є пам'яткою промислової архітектури початку XX століття.

5.34 Стадіон — єврейського товариства "Єгуда"

На Оболоні був спортивний майдан — так називали тоді стадіон — єврейського товариства "Єгуда". Переважно тут тренувались футбольні команди.

5.36 Цирк та літальний апарат

На оболоні виступали також заїжджі цирки. А18 черв­ня 1911 року здивовані тернополяни побачили тут випробування літального апарата, сконструйовано­го сином місцевого промисловця Брониславом Гловінським.

5.37 Вулиця Білогірська

Вздовж річки бігла вулиця із промовистою на­звою Білогірська, що сусідила із Дорошівкою. Те­перішній Серет поряд з Білогірською, на жаль, на­гадує не річку, а багнистий рів. Залишається тільки спомин про чистоплинний Серет. Колишню красу річки та її мальовничих берегів зберегли старі світлини.