Аби вийти із життєвих тупиків, треба не тільки дивитися вперед, а й час від часу озиратися назад, щоб розбудити свою історичну і духовну совість, повернути втрачені ідеали, воскресити у собі почуття віри, прагнення до чогось вищого.

Прости, Боже, своїх нерозумних дітей… Восени 1962 року на вулиці Островського (тепер кн. Острозького) у Тернополі була зруйнована церква Успіння Пресвятої Богородиці. Керували цим актом вандалізму архітектор Карасьов та колишній голова облвиконкому Лисенко. Подібна доля спіткала і костел у центрі міста, де тепер стоїть центральний універмаг. Навіть татари під час варварських набігів і руйнацій українських сіл храмів не зачіпали. Хто хоч якогось Бога визнає, зуміє пошанувати і чужого.

Який же Бог був у тих, хто «біля серця носив партквиток»? Серп і молот, «трудовий мозоль», профіль «улюбленого вождя»? Важко сказати. Коли у душі пустка, діяння стають більш ніж пустими.

Сотні, а, можливо, і більше зруйнованих святинь по наших українських селах… Руйнація не минула ані найменшої каплички, придорожнього хребта. Тепер, кладучи кожен камінчик у підвалини нового храму, задумаймось: це буде не просто споруда для ритуалів, а оазис очищення, помочі, милосердя.

Не раз вглядаючись згодом у пресвітлі і пречисті лики святих у новозбудованій церкві, пам'ятаймо, що вони були такими ж століття й тисячоліття тому. Бог єдиний, він незмінний, як не міняється і людська психологія. Змінюються тільки історичні і соціальні декорації.

Варвари від стагнації знали, що нищити: церква Успіння — святиня храмового празнику тернополян. Духовне осердя міста…

Нині ми святкуємо празник Успіння біля новозбудованих стін церкви. Душу народу не вбити. А є душа — будуть і роботящі руки, і охота до праці. Один пан з діаспори сказав: «Вашому Тернополю для повного відродження духовності потрібно ще одну дві церкви».

…Для відродження, а не просто для окраси міста. Для оновлення наших душ, для віри, для Бога…

Ольга ЧОРНА. Незалежна газета «Західна Україна» / №35 / Серпень, 1992р