Най все буде Тернопіль! — публічний цифровий архів історії міста

Осколки тернопільського фарфору

18 березня 2018 року, 20:21

Кінцем історії Тернопільського фарфорового заводу стало цілковите банкрутство. У жовтні 2006 року він припинив роботу, а працівників відправили у вимушені відпустки за власний рахунок – близько 1400 осіб. Все, що відбувалося із заводом потім, можна назвати популярним нині словом – дерибан.

Тернопільський фарфоровий завод проіснував 42 роки. Заснований у 1964 році, він спеціалізувався на випуску чайних і кавових сервізів, кухонних, столових наборів та сувенірної продукції. Завод задовольняв попит населення Західної України та інших регіонів, купували його і закордон. Навіть на початку «лихих 90-х», коли полиці магазинів порожніли на очах, тернопільські сервізи буквально «розмітали». Престижним подарунком на весілля були святкові сервізи – наприклад, «Смерічка» з найтоншої порцеляни. Тут працювали висококласні художники. Та й робота на цьому заводі загалом була престижною: цікаво і платили непогано.

На час закриття завод мав статус товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільфарфор». А відповідальність дійсно була обмеженою – її за крах потужного колись промислового гіганта, розкрадання обладнання та знищення музею фарфору не поніс ніхто.

Згідно з загальнодоступною інформацією на сайті Міністерства юстиції, останнім керівником фарфорового заводу був Борис Іванович Павлов. Із власних джерел нам відомо, що приміщення колишнього заводу викупили вихідці з міста Біла Церква та відомий у Тернополі Василь Чубак – співвласник ТРЦ «Подоляни». Василь Чубак планував реалізувати тут щось на кшталт заводу «Промінь», але з цього нічого не вийшло. Кілька разів сюди намагалися зайти працювати іноземні інвестори, однак не зійшлися в ціні з акціонерами. Натепер цінною тут залишилася лише велика площа, розташована неподалік центру міста. Швидше за все, стіни знесуть і побудують щось із нуля, бо відновити старе значно дорожче.

Станом на зараз колишній завод – руїна. Невелика його частина використовується як склад для будівельних матеріалів, решта пустує. Під час візиту на завод кореспонденту «Погляд» відмовили в можливості оглянути завод зсередини. Втім, показали кілька порцелянових заварників для чаю, які тут збереглися до цього часу в двох запилених ящиках.

Нещодавно силами тернополян у арт-барі «Коза» організували виставку домашнього посуду, який свого часу виготовили на Тернопільському фарфоровому заводі. Ця ідея належить історику, краєзнавцю Сергію Ткачову, який серед іншого, запропонував створити музей місцевого фарфору.

– Із 15 фарфорових заводів України сьогодні не працює жоден, – констатував Сергій Ткачов. – На Західній Україні після війни створили два заводи – Тернопільський і Бориславський, які обслуговували не тільки населення Західної України, а весь Радянський Союз. Крім стандартної продукції на заводах виготовляли й ексклюзивну, в основному виставкову. Перша виставка, на якій представили наш завод, відбулася в Львівському музеї етнографії. Там представили вазу з ликом Леніна. Вона досі зберігається в етнографічному музеї у Львові. Уявіть: українському фарфору – понад 200 років, а в магазинах зараз продають турецький або китайський, в основному, підроблений, неякісний фарфор…

Кандидат мистецтвознавства, викладач кафедри образотворчого мистецтва, дизайну та методики їх викладання ТНПУ ім. В. Гнатюка Світлана Вольська розповіла про художників Тернопільського фарфорового заводу, творчість яких досліджувала у своїй дисертації:

– Стояв у витоків заводу і організовував виробництво Дмитро Павлусик. Першим художником заводу був Петро Тарасенко, його прості, наближені до геометричних форми, на думку багатьох художників-фарфористів, були одні з найкращих: наприклад, сервіз «Ранок». Віктор Колісник і Євген Овчарик мали на заводі свою майстерню. Зокрема, художник-декоративіст Віктор Колісник був ще й десантником. Він декорував посуд квітами, птахами, оформлював багато закладів масового користування, у садочках було багато його тарелей. Роботи Колісника брали як подарунки від влади області, позаяк були високого ґатунку. У Марії Терещук було багато гарних народних мотивів з гуцульським весіллям – приміром, суповий набір. Вихованець Одеської школи, який вчився у знаного художника Михайла Жука, Віталій Горолюк був відомим своїм художнім розписом, який дуже відрізнявся від основних.

За словами Світлани Вольської, спочатку тернопільська порцеляна була білою, відтак у зв’язку з тотальною економією, стала сіруватою. Аби прикрасити цю сірість, художники придумували суцільні узори.

Тернополянка Інна Якубишина розповіла «Погляду» про свого батька, який був великим романтиком Тернопільського фарфорового заводу. Він працював головним теплотехніком, один з будівничих заводу.

– Моя мама – лікар, викладач інституту, отримувала 200 рублів зарплати, тоді як тато, будучи фарфоровиком, мав 160-17 р. Батько мав середню спеціальну освіту, бо вищої з виготовлення фарфору не було. Він їздив вчитися по різних заводах України. Досвід будівництва фарфорового заводу з Тернополя на Кубань їздили переймати два десятки чоловіків. Батько казав, що найкращий той фарфор, коли крізь нього можна читати газету.

За словами пані Інни, свого часу на вазах було модно малювали портрети людей. Таку послугу теж надавали на фарфоровому заводі.

– Навпроти татового робочого кабінету був великий музей порцеляни, я часто бувала там в дитинстві, – пригадала Інна Якубишина. – Там були унікальні речі, але ніхто вже не знає, де тепер ці експонати.

– По ідеї, дублі, які виготовляли на заводі, мали передавати в обласний краєзнавчий музей, – підкреслив Сергій Ткачов. – Але чи вдасться тепер відтворити всю колекцію, невідомо. Існує два каталоги з продукцією Тернопільського фарфорового заводу. Жодного з них в тернопільських бібліотеках і архівах нема…

Із питанням, чи можливо в Тернополі відкрити музей тутешньої порцеляни, кореспондент «Погляду» звернулася до начальника управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради Олександра Смика. Ось що він нам відповів:

– Я б не говорив про те, що тернопільський фарфор – щось неабияке, – сказав Олександр Смик. – Але завод справді мав свої традиції, у певний час формував смаки тернопільських сімей, це дуже важливо. У Тернополі давно проситься створення муніципального музею, де доречно було б розмістити експозицію не тільки фарфору, а й всіх виробів, якими славився Тернопіль. Робота над відкриттям такого музею триває.

Підготувала Ірина Юрко

Сайт новин «Погляд» / poglyad.te.ua


Залиште відгук

Ваше ім"я:

Відгуки:

Формулы на латехе: $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$ превратится в $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$.
Для выделения используйте следующий код: [i]курсив[/i], [b]жирный[/b].
Цитату оформляйте так: [q = имя автора]цитата[/q] или [q]еще цитата[/q].
Ссылку начните с http://. Других команд или HTML-тегов здесь нет.

Сколько будет 28+8?

По темі «2006»

ОСТАННІ НОВИНИ

Ще у розділі «База»

Последние комментарии на сайте