Най все буде Тернопіль! — публічний цифровий архів історії міста

Період російської окупації Тернополя (1914 – 1917)

4 березня 2018 року, 20:41

Спогади з періоду 1914 – 1919 років

Перша світова війна розпочалася майже цілковито несподівано, і Галичина перетворилася на арену жорстоких боїв із самого початку. Після кількох незначних прикордонних боїв російська армія розпочала наступ й у перші воєнні місяці захопила Східну Галичину (серпень – жовтень 1914). Чудово облаштована та розвинута єврейська громада, що перебувала в умовах австрійської громадської рівності у правах (хоча Австрія не була цілком вільною від антисемітизму), раптом опинилася під владою Росії, країни, котра відкрито проголошувала обмеження прав у своїх спеціальних анти єврейських законах і де єврей відчував себе людиною другого сорту. 

Після окупації Тернополя (десь через 2 тижні після початку війни) єврейське населення опинилось у стані якогось ступору і тільки потім почало потроху приходити до нормального стану, наскільки це було можливим під контролем чужої та ворожої армії. Економічне становище мешканців – євреїв погіршилось, а діяльність громадських установ значно послабшала, особливо прості служби, як то забій худоби , поховання та ін.

Через певний час було засновано комітет з допомоги євреям під головуванням Шперлінга, а д-р  Шметерлінг  у ньому очолив офіс. Грошові надходження загалом прибували з Києва.

Коли у травні 1915 року почався німецько – австрійський наступ, росіяни депортували багатьох євреїв з містечок Східної Галичини, та частина з них прибула до Тернополя. Тоді було відкрито велику громадську їдальню для бідних, й відтоді їх становище трохи поліпшилось завдяки Київському комітетові допомоги євреям, потерпілим від війни.

Із початком першої російської революції у лютому 1917 року, влада у місті стала ліберальнішою, губернатором Тернополя та округи було призначено професора Київського університету. Через деякий час  при губернаторі було утворено громадську комісію. В цю комісію у Тернополі було обрано 3 євреїв (одного з них сіоніста, автора цих рядків), 3 поляків та 3 українців.

Українська влада дозволила відкрити у місті школу на івриті.

Влітку 1917 року розпочався німецький та австрійський наступ у напрямку Тернополя і росіяни вимушені були відступити. Напередодні відступу російські у багатьох кварталах міста влаштували єврейські погроми із пограбуваннями й було декілька випадків вбивств та підпалень. Після кількох днів боїв через майже 3 роки знову постала австрійська влада. Потроху життя повернулось до на наїжджені рейки, відновила роботу рада єврейської громади на чолі із п. Давидом Львовом. Фронт зупинився недалеко за східними околицями міста.

Вигнання євреїв з Тернопільської округи у 1917 році

За вимогами німецького Генерального штабу австрійська влада у Східній Галичині змушена була евакуювати євреїв з міст Теребовля, Микулінці, Струсів та ін., що були розташовані близько до лінії фронту улітку 1917 року.

В один з днів автора цих рядків було викликано до губернатора й там йому пояснили про це переселення. У категоричній формі єврейській громаді Тернополя було наказано потурбуватись про переселення цих євреїв на західні терени Галичини. Коли єврейська громада побачила, що виходу немає, вона перейняла на себе ці обов’язки. Владні органи надали у розпорядження громади залізничні ешелони, і євреї, взяв із собою необхідні речі, вирушили у дорогу. Їх душевний стан був, звичайно, тяжкий.

У Львові автор цих рядків вийшов до міста разом із деякими з євреїв, що були в ешелоні, звернувся до місцевої єврейської громади та за її допомогою придбав продукти харчування для пасажирів. У п’ятницю перед вечором вигнанці прибули до останньої станції – Яворів. Там старших жінок із дітьми посадили на фіри, а чоловіки та молодші жінки пішли пішки. У місті очільники єврейської громади допомогли розселити людей по домівках місцевих євреїв. Яворівські мешканці – євреї прийняли вигнанців дуже добре та займалися ними із справжньою добротою. Найповажніші жінки зайнялися питаннями харчування та його розподілу. Автор цих рядків залишався тут кілька днів аж доки все не влаштувалось належним чином, та потім повернувся до Тернополя.

Часи розпаду Австрійської імперії та нова українська влада.

У 1918 році австрійська імперія почала розпадатись, й у жовтні до Відня було закликано на нараду представників єврейських громад з усіх частин держави. Автор цих рядків репрезентував на цих зборах єврейську громаду Тернополя. Обговорювались питання повсякденного існування євреїв у різних провінціях імперії та як поводитись із тодішніми та майбутніми викликами.

Коли у 1918 році австрійська імперія розпалася, на її теренах виникли декілька національних держав. У Східній Галичині було проголошено Українську Республіку, та Тернопіль перетворився у її тимчасову столицю. Оскільки поляки не визнали української влади та вважали частиною Польської Республіки усю цілковито Галичину, включаючи й терени, що належали Росії, між українцями та поляками розпочалася відкрита війна, що в основному велася у центрі Галичини. Євреї Східної Галичини (територія ця неодноразово змінювала складові) проголосили нейтралітет. Український уряд розумів, що євреї, мешкаючи на усіх теренах Галичини, не можуть діяти інакше з міркувань безпеки, й таким чином уряд визнав нейтралітет офіційно. Як наслідок, українська влада не оголошувала мобілізацію до війська єврейського населення, в той час, коли загальну мобілізацію до війська, що воювало із поляками, було таки  проголошено.

Тим часом надійшли чутки про жорстокі погроми, влаштовані петлюрівською армією на землі Східної України. Євреї Східної Галичини почали знепокоюватись своєю долею у світлі наслідків східноукраїнського впливу, хоча українська влада у Галичині поставилась до євреїв із порозумінням, а навіть і дружньо.

У лютому 1919 року у Тернополі зосередився кількатисячний контингент українських рекрутів, що готувались до відправки до фронту (резервний полк), між особовим складом почали поширюватись антиєврейські настрої (звичайно, під впливом східноукраїнських агітаторів), вони стверджували, що немає причини, за котрою євреїв не призивали би до війська боронити Українську державу.

В один з днів у лютому з боку цих солдатів почали з’являтися ознаки ворожості до євреїв. Близько  опівдні вони почали заходити у єврейські крамниці та забирати різний товар без оплати, та коли вони у деяких місцях отримали відсіч, почалися бійки із прокльонами та загальним загостренням . Ці випадки становились більш тяжкими перед  вечором, й автор цих рядків попрямував до начальника української поліції та навів йому факти злочинств, начальник поліції запевнив, що він у спромозі навести порядок, але обіцянки тієї не зміг виконати й злочини продовжувались і поширювались тієї ночі.

Опівдні наступного дня єврейська громада зібралася на збори на вулиці Перла обговорити питання безпеки у світлі тих тривожних ознак. У дискусії було з’ясовано, що єврейська самооборона, незважаючи на озброєння та добру організацію, неспроможна змагатися із цілим армійським резервним полком чисельністю до 4 тисяч бійців, озброєних гвинтівками та кулеметами. Крім того, бойові дії могли би спричинити цілковиту катастрофу єврейської громади міста. Відповідно до цього було ухвалено виважене та розумне рішення. Рада громади негайно відкрила засідання в своєму офісі в одному з будинків на майдані Собеського, коли почали надходити повідомлення про напади солдатів у різних частинах міста, особливо у центрі, про тих, що вдирались до зачинених крамниць, а навіть грабували квартири. Тоді було вирішено надіслати делегацію у складі трьох чоловіків до військового коменданта, котрий теж сидів на майдані Собеського, проти костьолу. Делегація перейшла порожню вкриту снігом площу та увійшла до садка, щоб перейти до приміщення комендатури, на другому кінці садка. Раптом по делегації було відкрито сильний вогонь з брами комендатури та з правого боку. Делегація змушена була повернутися, було зрозуміло, що становище є гіршим від того, про що думали; до ради надходили додаткові повідомлення про напади та пограбування у різних місцях, було чути крики та постріли з різних напрямків. Рада залишилась на засіданні на цілу ніч. Перед ранком автор цих рядків вийшов, щоб оцінити стан у місті. Із світанком його очам відкрилася страшна картина. Усі єврейські крамниці були відкриті, товари було викинуто на вулицю та тротуари. Тут і там вешталися групи п’яних солдатів, котрі витягували різні речі з куп товару. З’ясувалося, що вночі солдати вдирались у домівки, грабували, били людей, роздягали, але зброю не застосовували й не було випадків вбивства або серйозних поранень. До середини дня солдати вешталися містом та час від часу стріляли (мабуть, для жарту). Життя у місті зовсім зупинилось та на вулицях не було нікого видно.

Коли автор цих рядків потрапив до губернатора, в офісі не було нікого. Повертаючись з другого поверху, він зустрів самого губернатора, що як раз підіймався по сходах, та почув від  того, що відбувалося у ночі. Полк резерву повстав проти влади, арештував офіцерів та влаштував у місті свою владу. Близько 11 ранку відбулася зустріч між губернатором, ксьондзом Грумницьким та автором цих рядків. Губернатор зателефонував до штабу у Ходорів, накреслив становище у місті та попросив допомоги, зважаючи на анархію у місті. Приблизно о другій годині з Ходорова поїздами прибули військові відділи, котрі навели у місті порядок. Наранок відбувся польовий суд, котрий засудив до страти трьох заколотників, й вирок було виконано негайно. Резервний же полк було відправлено на фронт.

Через пару днів, коли з’ясувався величезний збиток та втрати, що завдані були  єврейським мешканцям, було вирішено послати представництво, що складалось з д-ра Рапопорта та автора цих рядків до українського уряду, котрий на той час переїхав до Станіслава. Представників було прийнято міністром внутрішніх справ, там вони потребували відшкодування збитків. Міністр визнав слушність вимог, наголосивши, що у Тернополі мав місце військовий заколот, та що українська влада завжди із повагою ставиться до єврейського населення. Але у цьому випадку неможливо було вчасно відреагувати,тому що сам уряд опинився у небезпеці.  Як компенсацію вин запропонував надати цистерну гасу з Дрогобичу, котрий євреї Тернополя могли би продати та деякою мірою компенсувати втрати. Представники громади відмовились, оскільки цим гасом збитки відшкодувати було неможливо. Міністр ствердив, що більшої можливості в уряду наразі немає. Представники вирішили, що д-р Рапопорт повернеться до Тернополя, а автор цих рядків попрямує до Відня, щоб передати усі відомості у єврейську національну раду, а рада з цього питання звернеться до барона Василька, повноважного представника українського уряду у Європі. Це рішення було виконане, але зусилля національної ради у Відні були марними, оскільки через певний час Галичину окупували поляки та наприкінці літа український уряд тут припинив своє існування.

Д-р Хаїм  Гілад (Шметерлінг) / Єврейська енциклопедія Тернополя (1955)

Переклад Бориса Берковича спеціально для проекту «Най все буде Тернопіль»


Залиште відгук

Ваше ім"я:

Відгуки:

Формулы на латехе: $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$ превратится в $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$.
Для выделения используйте следующий код: [i]курсив[/i], [b]жирный[/b].
Цитату оформляйте так: [q = имя автора]цитата[/q] или [q]еще цитата[/q].
Ссылку начните с http://. Других команд или HTML-тегов здесь нет.

Сколько будет 61+7?

По темі «1СВ»

ОСТАННІ НОВИНИ

Ще у розділі «База»

Последние комментарии на сайте