Най все буде Тернопіль! — публічний цифровий архів історії міста

Продовжуючи мандрівку давніми Стрілецькими вулиця Тернополя

4 березня 2018 року, 18:18

Давня Стрілецька Нижча починалася від перетину із нинішньою Руською (у давнину тут була Смиковецька дорога) і сягала аж до вулиці князя К.Острозького (давня Буковинська,
а потім Микулинецька дорога).

У біографії цієї вулиці були й инші назви. Носила вона ім`я Йоахіма Лелевеля – ідеолога польського демократичного руху – громадського діяча й історика. Під час польського повстання 1830–1831-го він був членом тимчасового уряду і головою «Патріотичного клубу». Викладав у Кременецькій вищій гімназії, а у 1815–1824 у Віленському університеті. У совєтський період вулиця називалася на честь воєначальників періоду громадянської та Другої світової воєн – Семена Будьонного і Ніколая Ватутіна. Під час перейменувань у 1990-х вулиця названа на честь Українських Січових Стрільців.

Прикметно, що на цій старовинній вулиці збереглося чимало будинків, які є свідками її історії і дають уявлення про Тернопіль XIX – початку XX століття. Вже на початку вулиці, на розі із Руською, зберігся давній будинок майже у первісному вигляді – тепер він належить Медичному університету. А на протилежному боці, де, як свідчать давні світлини, стояв цікавий партеровий будиночок, тепер з’явилася «Домотехніка». У приміщенні, збудованому в час повоєнної відбудови, з використанням того, що залишилося від давньої будівлі, тривалий час був овочевий магазин «Бурячок». Навіть і тролейбусну зупинку так називали.

Давня вулиця увійшла в історію нашого міста також освітніми закладами. І досі зберігся будинок народної школи ім. Святого Казимира, до якого тепер впритул прибудовано ляльковий театр. Будівництво нової школи на близькій до давнього Микулинецького передмістя Стрілецькій Вищій, потім Лелевеля, розпочалося у 1905-му, а вже у 1906-му тут навчалися діти. Новобудова стала результатом довголітніх домагань тернополян, які платили спеціальний 12-відсотковий додаток до податку на шкільні потреби. Історія цієї тернопільської школи розпочалася ще на початку XIX століття як парафіяльної школи при Монастирській церкві. Навчав тут священик Стефан Сінгалевич із помічником о. Стефаном Домбровецьким. Вже у 1826 році школу очолив священик Михайло Білинський. На той час це була ще околиця Тернополя – Микулинецьке передмістя. Із розбудовою цієї частини міста і зростанням числа мешканців у 1864-му на основі парафіяльної школи створили двокласну початкову школу, яку називали «школа на Микулинецькім».

Навчалися у цій школі українською мовою, але у 1867-му мовою навчання стала польська. У 1867–1868навчальному році тут навчався 51 учень. З 1874-го до 1914-го школу очолював Теодор Сеник, відомий у місті активною громадською діяльністю; її почали називати в народі «школою Сеника». У той час, крім керівника, тут працювало ще два учителя та греко-католицький і римо-католицький катехити.

Уже з 1897–1898 навчального року школа стала чотирикласною народною. У 1900–1901 навчальному році при цій школі утворюється ще й українська. Навчали тоді дітей в обох школах п’ятеро учителів, а директорував той же Теодор Сеник. Місць у школах явно не вистачало, поза навчанням у місті залишалося до 500 дітей молодшого шкільного віку. У 1903–1904 навчальному році шкільний штат поповнився ще одним учителем. У листопаді 1904 року міська рада прийняла рішення про задоволення пропозиції шкільної ради щодо надання чотирикласній школі «на Микулинецькій» імені Святого Казимира, а українській, що існувала при ній – імені Тараса Шевченка.

А вже у 1906 році ці школи святкували новосілля у приміщенні на Лелевеля. Перша світова війна перервала шкільне життя. Уже у повоєнний час школу Св. Казимира очолює Здіслав Кірхнер. Освітній справі будівля служила до 1939-го, а згодом тут оселився Палац піонерів.

Ще одна двоповерхова півкругла будівля на розі Лелевеля і Шевченка, тепер вулиць Січових Стрільців і Пирогова, також служила справі шкільництва. Історія починалася так. У 1896 році було виділено крайовим управлінням три тисячі золотих ринських на будівництво інтернату для учнів Тернопільської учительської семінарії. Ухвалу затвердив Галицький сейм у Львові. Уже 1 жовтня 1899-го у новобудові розмістився інтернат (бурса) для учнів учительської семінарії. Власником цієї будівлі було Товариство опіки над інтернатом. На першому поверсі були кухня, їдальня, умивальня, дві кімнати для обслуги, а також помешкання для префекта – педагога, який опікувався інтернатом. Штатними працівниками закладу були два префекти, одна куховарка та обслуга. Префекти опікувалися навчанням, вихованням, а також дозвіллям мешканців інтернату. Хлопців забезпечували харчуванням та здійснювали лікар­ський нагляд. Вихованці займали сім спальних кімнат на другому поверсі, восьма служила залою для навчання. Вже у 1901-му кам’яницю добудували. Спочатку в ній не було ні водогону, ні каналізації. Ці вигоди, а також електричне світло, з’явилися вже після реконструкції початку 1930-х. Щорічно тут мешкало 55–56 хлопців, а на початку було лише 46. Статистика свідчить, що вихованці цього закладу успішно навчалися. У зв’язку із реорганізацією учительської семінарії у 1937–1938 навчальному році у педагогічний ліцей інтернатом почала опікуватися дирекція ліцею. Довго цей будинок стояв обшарпаний і майже напівзруйнований. Тепер він капітально відремонтований і тут розмістився банк.

На початку вулиці Лелевеля діяла ще одна бурса. Будівництво її розпочалося у 1904-му й оцінювалося у 40 тисяч корон. Ініціатором спорудження нового інтернату стало «Товариство польської бурси», утворене в 1903 році. Проект розробив інженер Мрочковський, а будівництвом займався будівничий Пужак. Будівниц­тво обійшлося у 59 тисяч корон і було закінчене у липні 1905-го. На початку січня 1905-го міська рада виділила на обладнання електричного освітлення у новобудові 1000 корон, оскільки планувалося, що бурса буде облаштована за всіма вимогами часу. Освячення нового інтернату відбулося 2 вересня 1905-го. Цей заклад увійшов в історію як бурса ім. Маврикія Мацішевського. Тут мешкало 50 учнів, в основному з польських гімназій та реальної школи. Умови навчання й утримання були аналогічними, як в інтернаті семінаристів. Обидва інтернати зазнали руйнувань у час Першої світової, бо використовували їх для своїх потреб австрійські, російські, українські, більшовицькі та польські військові підрозділи. Бурса відновила діяльність аж у 1925-му. Підтримували діяльність цієї інституції добродійними пожертвами як окремі благодійники, так й організації. Місячна плата в обох інтернатах становила 60 злотих.

У 1898–1899 навчальному році на цій вулиці відкрився приватний Вищий жіночий інститут, де у перших двох класах навчалося 42 учениці. Опікувалися ними учителі М.Вагилевич
і Ф.Вогль. Проіснував заклад до кінця 1904–1905 навчального року.

ЛЮБОМИРА БОЙЦУН / Джерела


Залиште відгук

Ваше ім"я:

Відгуки:

Формулы на латехе: $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$ превратится в $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$.
Для выделения используйте следующий код: [i]курсив[/i], [b]жирный[/b].
Цитату оформляйте так: [q = имя автора]цитата[/q] или [q]еще цитата[/q].
Ссылку начните с http://. Других команд или HTML-тегов здесь нет.

Сколько будет 48+8?

По темі «Стрільців 13»
По темі «Стрільців 17»

ОСТАННІ НОВИНИ

Ще у розділі «База»

Последние комментарии на сайте