Най все буде Тернопіль! — публічний цифровий архів історії міста

Про історію тернопільської вулиці Коперника

4 березня 2018 року, 14:37

Цікава історія тернопільської вулиці, що носить ім’я видатного астронома, основоположника геліоцентричної системи побудови світу Миколая Коперника

Життєпис цієї вулиці розпочинався у вуличному пасмі, яке утворилося наприкінці XVIII – на початку XIX століття і тягнулося між старим Збаразьким і Микулинецьким передмістями. Називали цю артерію Стрілецькою – Вищою, Середньою і Нижчою. Пролягала вона майже паралельно до центральної Панської Вищої і Нижчої (тепер бульвар Т. Шевченка). Активна розбудова цієї дільниці розпочалася із відкриттям залізничного сполучення й формуванням нового центру.

Наша розповідь про давню Стрілецьку Середню. Упиралася вона в давню Горбату (В. Чорновола) і Смиковецьку (тепер частина Руської). Після того, як у новозбудоване примі­щення на цій вулиці у 1901 році перейшла Вища реальна школа, її почали називати Реальною.

Історія Нижчої реальної школи на вулиці Валовій (будинок не зберігся, на цьому місці прибудова до будинку Тернопільського управління МВС) почалася у вересні 1859 року. По­треба у відкритті такого закладу була викликана­ розвитком торгівлі та промисловости. У 1898 році відбувся перший випуск вже Вищої реальної школи. Основна увага під час навчання у цьому закладі зверталася на вивчення математично-природничих наук, креслення й рисунок, але вивчалися також мови, зокрема німецька і французька. Закінчення такої школи давало право вступу до вищих навчальних закладів, крім університету. Отож у приміщенні на Валовій школі вже було тісно. На переломі століть, у червні 1900 року, завдяки старанням громади почалося будівництво нового шкільного приміщення на Стрілецькій Середній. Новобудову розпочали на землі, що належала міській громаді, і за міські кошти. Обійшлася вона місту в солідну суму – 160 тисяч золотих ринських. Проектувала шкільний будинок Львівська фірма З. Кензерського, а спорудженням займався Тернопільський будівничий Йосип Очерет.

Урочисте освячення триповерхового шкільного будинку на 50 класів із гімнастичною залою і кабінетами відбулося 16 вересня 1901 року. У церемонії взяв участь сам намісник Галичини Леон Пінінський, а також представники крайової шкільної влади зі Львова. Від імені міської громади виступив бургомістр Володимир Лучаківський і передав директору Михайлу Рембачу символічний ключ від новобудови. Міський очільник наголосив, що сподівається на гідну оцінку учнями турботи громади та на їхні успіхи у навчанні, що послужать розвитку рідного міста і краю. Тоді навчальний рік розпочало 479 учнів, а на кінець їх було уже тільки 414.

Вибух Першої світової війни перервав роботу навчального закладу. При шкільному приміщенні діяв воєнний шпиталь, а в період Західноукраїнської Народної Республіки тут розмістилися казарми жандармерії та фабрика взуття для воїнів УГА. У той період тут ще працювала друкарня, а потім і редакція газети «Українські вісті». Шкільним приміщення стало знову аж у червні 1922-го.

А вже з 1 вересня 1921 року розпочався процес перетворення Вищої реальної школи, яка діяла в иншому місці, на восьмикласну, Математично-природничу гімназію імені М. Коперника. Її ще називали Реальною гімназією. Наприкінці 30-х років минулого століття відбувався процес реформування середньої освіти, в результаті якого у 1938/1939 навчальному році старші класи перетворили у дворічний Математично-природничий ліцей. Ось тоді й перейменували Реальну на вулицю Коперника. І досі у старовинному шкільному приміщенні, дещо добудованому, лунають дитячі голоси. Сьогодні тут Українська гімназія, а раніше була середня школа № 1, яка також мала фізико-математичне спрямування.

Є у цієї старовинної шкільної будівлі і па­м’ятні віхи. 30 листопада 1901 року тут побував митрополит Андрей Шептицький, а 28 червня 1902-го – римо-католицький митрополит Юзеф Більчевський.

Звично школярі користуються спортивним майданчиком навпроти школи. Саме тут був стадіон товариства «Сокіл», який сьогодні частково вже забудований. Спочатку площу на Реальній закупила «Просвіта» для будівництва власного будинку. Але після того, як напередодні Першої світової вона купила кам’яниці на Міцкевича, власником площі стало пожежно-гімнастичне (а з 1935-го – спортивно-гімнастичне) товариство «Сокіл». Тут обладнали спортивний майдан (так тоді називали стадіон) товариства. Влітку на ньому тренувалися гімнасти, проводилися змагання із футболу і волейболу, метання диска, ядра та легкої атлетики. А взимку майдан перетворювався на ковзанку. Згодом з’явився й тенісний корт. При цьому майдані був також невеликий будинок,
в якому діяло товариство «Сокіл».

Створення української (був ще й польський «Sokół») сокільської організації припадає на 1903 рік, хоча в архівних документах є згадки про організаційні заходи щодо створення товариства вже у липні-серпні 1902-го. У сокільському русі органічно поєднувалися національна ідея з ідеалом гармонійно розвиненої особистости. Це робило привабливим членство у сокільстві для різних верств українського населення, яке відчувало необхідність усвідомлення й утвердження своєї національної ідентичности. Ініціатором створення «Сокола» у Тернополі і його першим головою став тодішній посол, депутат до віденського парламенту Сидір Голубович. Пізніше товариство очолювали відомі прихильники ідеї тіловиховання лікар Володимир Вітошинський і учитель Української державної гімназії Ілярій Брикович.

24 червня 1910 року у Тернополі відбувся великий окружний здвиг (зліт) соколів. Тоді ж було куплено й освячено сокільський прапор. Щорічно «Сокіл» влаштовував два виступи. Один, гімнастичний, на сцені Міщанського братства, узимку. А влітку проводили фестин зі спортивними іграми та гімнастичними вправами. На цих сокільських імпрезах завжди було багато глядачів. Товариство підтримували як інтелігенція, так і робітники, ремісники й міщани-рільники. Тернопільський «Сокіл» тісно співпрацював з иншими українськими товариствами, брав участь у проведенні шевченківських вечорів, вшануванні пам’яті героїв Крут. Щодо співпраці з політичними організаціями, то найтісніші зв’язки були з УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання), УВО (Українська військова організація) та ОУН (Організація українських націоналістів). Незважаючи на пильний нагляд поліції, сокільські осередки Тернополя і навколишніх сіл були під впливом ОУН. Наприкінці 30-х років минулого століття «Сокіл» посилював організаційну діяльність і вишкіл. Так гартувалися ряди майбутніх бійців УПА. Польська адміністрація, оцінюючи в порядку нагляду діяльність товариства, відзначала, що воно «працює над розвитком спорту серед української молоді й одночасно прищеплює український націоналізм».

Щодо чисельности, то згідно з даними 1939-го, у тернопільському сокільському осередку налічувалося 247 членів, з них – 65 жінок, 50 відсотків чисельного складу становили робітники й ремісники. Майно «Сокола» – стадіон і будинок – оцінювалися у 40 тисяч злотих, спортивний інвентар – 1 964,5 злотих.

Тісні зв’язки сокільського осередку з національно-визвольним рухом спричинялися до масових репресій як у час панування Польщі, так і в совєтський період. У структурі окружної і повітової Тернопільської екзекутиви ОУН чільне місце посідали вихованці «Сокола». Окружну екзекутиву очолював адвокат Володимир Палашевський – свого часу голова Тернопільського сокільського осередку, керівником зв’язку округу був сокіл-гімназист Тома Кордуба. Жіночий осередок очолювала сокілка Ірина Мурій. Спортивну секцію «Сокола» очолював відомий член ОУН, правник Артем Луговий, розстріляний «червонозорими визволителями» у тернопільській тюрмі. У в’язниці у Челябінській області загинув один із голів «Сокола» – лікар Теодор Мисюк. Жертвами польських і більшовицьких репресій стали члени тернопільського «Сокола» Володимир Дубінський, Омелян Мурій, Йосип Лукович, Роман Лукасевич, Богдан Вацик та инші.

Старовинна наріжна будівля на Коперника має печальну славу, тут у застінках КГБ катували українських патріотів. Тепер у колишніх кагебівських казематах розмістився історико-меморіальний музей, який розкриває діяння більшовицької репресивної машини. А пам’ятна дошка на будинку Української гімназії нагадує про арешт дев’яти десятикласників у квітні 1941-го. Усі вони загинули у таборах ГУЛАГу й реабілітовані у 1992–1995 роках.

ЛЮБОМИРА БОЙЦУН / Джерело


Залиште відгук

Ваше ім"я:

Відгуки:

Формулы на латехе: $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$ превратится в $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$.
Для выделения используйте следующий код: [i]курсив[/i], [b]жирный[/b].
Цитату оформляйте так: [q = имя автора]цитата[/q] или [q]еще цитата[/q].
Ссылку начните с http://. Других команд или HTML-тегов здесь нет.

Сколько будет 83+3?

По темі «Музей КДБ»

ОСТАННІ НОВИНИ

Ще у розділі «База»

Последние комментарии на сайте