Най все буде Тернопіль! — публічний цифровий архів історії міста

Щоденник. Тернопіль 1918-19рр

4 березня 2018 року, 13:31

Дня 26.ХІ.І918, вівторок, Тернопіль

Стрічаю Андрівського і Петра Мечника.

Дня 27.ХІ.1918, середа, Тернопіль

Спав я в кімнаті готелю разом з Мечником. Постіль вже залюднена насікомими. Вулицями йшли вояки з Великої України в французьких шоломах На обіді єсьм в домі проф. Сидоряка, якого назначено комісаром міста, Кость Левицький бажає зайняти мене як начальника повіту Лесь Кульчицький оповідає про Львів. Вечором списую роки про себе, щоб одержати степень четаря. Пишу в каварні. При вечері виджу Витвицького. Спати йду до готелю. Омлет на вeчеру п'ять корон.

Дня 28.ХІ.1918, четвер, Тернопіль

Семен Магаляс оповідає про Волочиска. Бандрівський в готелю Подільським. Обід 22 корон. Йду до проф. Семена Сидоряка. Він оповідає, що Левицький Кость і Петрушевич полагоджують всі справи спільно. Порозуміваються із собою. При коморі з вуглем стоїть стійка.

Рано збудив мене десь о п'ятій годині спів. Одностайний, але дивний своєю мелодією. Щось східного вичуваю в тонах. Відділи йдуть вулицями. Допитався я, що це за пісня. Вона десь тепер відкісь залетіла; «Гей рости, рости, рости, рости, рости, руто-м'ято широко». В окружній команді написав я листа до Смаль-Стоцького і передав д-рові Петрушевичеви в готелі Пунчерта. Зимний коритар і зимна кімната. Петрушевич прийняв мене в нічних споднях і нічній сорочці. Тепер такі часи. Зайшов я до Костя Левицького. Вій сказав, що Вітовський оперся, щоб мене призначували до праці над повітом. Кость розповідав про брак гроша, про це, що військо бере гроші собі, що хоче рішати. Мене ці замітки здивували, бо військо без видатків немислиме. Пішов я до Вітовського, предложив число «Діла», а Бубела казав мені написати акт мого іменовання четарем. Вітовський прочитав грамоту, поправив щось і підписав, однак замітив: «Рада мусить згодитись». Коли я вийшов з кімнати Вітовського, Індишевський сказав до мене: «Це наш шеф штабу». Я не розумів, що він хоче, але доглянув я акт, що лежав на столі. Це було іменовання з датою 28.ХІ. капітана генерального штабу Альфонса Ерлє шефом штабу нашого війська. Низького росту мущина з рум'яним лицем, розумними очима, з трьома звіздками на ковнірі. Переглянув переписаний німецький текст, доглянув випущене місце і справив його, Видно [?] Лунів, що власне увійшов, балакав своїм звичаєм про себе, про побут на Великій Україні і представив мене капітанові. Капітан питав за відзнакою на свою шапку. Лунів дав йому тризуба з Великої України, а капітан заложив собі на шапку рожку з тризубом. Я сказав до нього: «Es ist der Geist, der sich den Koerper daut. Wir haben nun den Geist, der Koerper muss gebaut werden». Відти на обід: 2 росоли, 1 м'ясо, 2 штрудлі, 22 корон. В магістраті справляв я тексти до друку. В друкарні порозумівався я із двома складачами і власником друкарні про друк першого числа «Вістника». Черенки Garmond і Сісеrо. Вернув я до жандармерії по чорнило, але там переносять папери до повітового відділу. Помагав я переставляти столи. Всюди польські написи, тут, у Східній Галичині. На вечеру два рази флячки по 5 корон, чай, 1 корона. 2 булки по 2 корони. Разом 15 корон. Вечера дорога, однак скромна. Я голоден.

О годині шестій замкнені всі доми, бо стан облоги. Треба показувати перепустку. Йду до магістрату писати, але не можу запалити огня з вугля. В сусідній кімнаті голос від телефону. Там централя, яка лучить. В шафці в куті виджу звіт польського «Сокола».

Дня 30.ХІ.1918, субота, Тернопіль

Пильную друкарні, о 11-їй йду до кравця, який пришиває звіздки, що їх мені подарував Лунів. На обіді сиджу при столі з Бубелою і його женою. Говоримо по-німецьки, жартую. Лунів зачинає щось про жидів. Боюсь за його слова, бо жена Бубели жидівка. Дійсно гарно виглядає. В кімнаті головної команди пишу перевід «Явного приказу» (Оffener Befehl). Йду з Лунівом до гостиниці на обід. Перший раз як четар із звіздками на ковнірі. Лунів говорить про себе, що їде до Жмеринки.

Вечером відвідую Буцманюка. Поставив чай і оповідав про Підволочиська, як там приїздять поїзди зі сходу, як залога стації ставить скоростріли і розоружує цілі поїзди. Нечувані, потрясаючі, звірські події. Ганьбив Гірняка, а також Дигдалевича. Я пішов на вечерю до жандармерії: клюски з солониною, 2 чаї. На вечері є якісь дві пані. Деякі лишили їду. Вертаю до Буцманюка, укладаємо разом українські вислови для жандармерії.

Дня 1.ХІІ.1918, неділя, Тернопіль

На вулиці виджу Луніва. Видно, ще не міг виїхати до Жмеринки. Йду до проф. Петра Карманського, вул. Крашевського, 7 по словар, йду на снідання до жандармерії, п'ю каву. Говорю з жандармом Майданюком про жандармські назви в службі, йду до гімназії по словар Желехівського, відтак з Карманським до редакції. Видає «Подільський голос», пише галасливі статті. Безкоровайний сидить при фортеп'яні і виграває, хотяй війна довкола. Відношу словарі до ратуша, а несу взірці на льва до гравера-жида, щоб зробив клішу льва до «явного приказу». Вступаю до каварні на чай і тістечка за сім корон. О годині 12-тій заходжу до світливця, щоб зробив мою знимку. Обід о 4-тій: росіл з хлібом, м'ясо, лєгуміна, чорна кава. Стрічаю Індишевського.

По полудню переписую вступ до «Вістника». Вступаю до готелю. Стрічаю високого Левицького, який пильнує французького делегата. Француз підозрілий, його авто в готелю. Йду до гостиниці на вечеру: росіл, зрази, чай, 10 корон. Говорю з Бубелою в його кімнаті в готелі Подільським. Толкую текст для жида-інтенданта. Дістаю тисяч корон з рук Бубели як гріш «виряд». Панчак телефонує до Золочева. Маю тепер відпровадити складачів з друкарні домів, інакше не перейдуть. Беру кріс на плече і йду з ними.

Дня 4.ХІІ.1918, середа, Тернопіль

Служба при телефоні припала нині на мене. Від 6-12 перед полуднем. Получення, переказування, зголошування. Чортків неспокійний. Вечером відпроваджую знову складачів темними вулицями з друкарні домів. Непривітно.

Дня 5.ХІІ.1918, четвер, Тернопіль

Кліша з львом до «явного приказу» вже готова, складачі можуть викінчити друк. Гарасимович, говіркий, рухливий, обговорює з Бубслою військові побори. На вечерю лазанки з кашею смакують дуже ворожо. На двірці питаю вечером, коли йде поїзд до Станіславова. Старшина відповідає: «Завтра між 3-тою та 4-тою. Так тепер подають час для поїздів.

Дня 6.ХІІ. 1918, п'ятниця, Тернопіль

Одержав я світлини, але затемні.

Рано пакував я акти, в Секретаріяті написав я явний приказ для себе. В друкарні полагодив я нафту для складачів. На обід фасолева зупа, тяжкі шніцлі, якась лєгуміна з хліба. Панейко і Перфецький не дістали їсти. Не стало. Чекаю на Бубелу, не приходить, Магаляс підписує явний приказ. На станції кажуть, поїзд їде о 5-тій, потім ніц, їде о 8-мій, но, ніц, їде о 11-тій. Йду назад до Секретаріату, опісля назад на дворець. Інжинер Гринів оповідає про Київ і про німців, які шкодять нам своїм „нейтральним“ поведенням.

Є Вітовський і Кость і чета школярів. Вітовський показує плян сталих поборів, а також побори для боєвиків. Каже, що вишле мені цей текст до Станіславова кур'єром.

На двірці пишу скаргу на інжинера Фільваркова, бо не пильнує так званого „гайцу“ і машиністів. Ніхто не хоче його підігнати, але хтось мусить. Пишу в книзі жалоб. Чи це щось поможе?

Дня 7.ХІІ.1918, субота, Тернопіль

З двірця виїхав поїзд аж о 3-тій попівночі. В одній переділці їхав я з проф. Гаванським. В Ходорові стрічаємо на станції четара Девосера і ще одного четара. Мають дев'ять стрільців, розоружують поїзди і збирають „добич“. „Міліція“ не хоче слухати.

Дня 21.ХІІ.1918, субота, Копичинці

Шипайло висів в Чорткові, я висів в Копичинцях і чекав на поїзд. Інші вояки також. Але сталось так, що ніхто не заповідав приїзду і від'їзду поїздів і мій поїзд забрався без мене. Така нечемність поїзду все гніває, але опісля не жалував я. Бо запізнався з Копичинцями. На двірці стрінув я С. Прідуна в куртці кіннотника із золотим шнуром на грудях, в жовтих халявах, черевики з острогами, на голові кучма із синьо-жовтою кокардкою. Він каже по привітанню: „Я був тут командантом двірця, але тепер ним я не є, але четар корикора. Я маю тут процес. А знаєте, на що я ношу остроги? Щоб мене цивілі боялись. Я маю тут з ними до діла. Шахнович, Кривцун, він кривий на одну ногу, хотів мене перекупити, але я не дався“. „О що ж ходило?“ — питаюсь. Говорить дальше скоро, уривисто, сильно: „Ходило о нафту. Я мав пустити нафту дальше через Копичинці. Шахнович обіцяв мені 20.000 корон, я не прийняв. За це тепер йде слідство, яке веде Шипайло. Кривцун в холодній. Петрицький, посол, також тут замішаний. Петрицький скаржився на мене у окружного команданта Оробка в Чорткові. Назвав мене диктатором“. Прідун розповідав пригоди з цими людьми. Чути було з його слів, що власть ошоломила його і він поняв її в дуже широких межах. Вимагав много від других, хотяй від себе так много не вимагав. Оповідав про це, як розоружував поїзди, що йшли через Копичинці, і стягав з транспортів гроші. Вишукував в поїздах українців, питав їх, хто відповідає за гроші і везе із собою, хто є „ліквідуючим“, хто є скарбником. Тоді приступав до цього військового і казав видати скарбові гроші. Військовий скарбник Тавбе, жид, видав 52 тисячів корон державного гроша.

Обід замовив для мене у гостинника на двірці. Я заплатив військову ціну 6 корон за юшку, печеню і лєгуміну. Прідун платив вино для себе і для мене. Оповідав живо про своє „пановання“ як командант двірця над округом. Назвав себе раз в приказі командантом полку, дав мені читати приказ до мешканців, яких ставляє в стан облоги. Текст, неначе великого полководця, гримить і лискає. До кімнати, де ми говорили, приходив начальник двірця, бо це була його кімната. Прідун пояснив мені, що цей начальник то греко-католик, українець, жінка його полька, двох синів має в польських легіонах. Хотів би я знати, чи живе де поляк, якого жінкою є українка, а сини в українськім легіоні. Спідниця каламутить українську воду. Говорив зі мною, заїкується. Поміг Прідунові здержати транспорти нафти, які йшли під фірмою „Сільського господаря“ на особистий хосен Петрицького. Я слухав, що оповідали, і не знав, чи вірити, чи не вірити.

Прідун завіз мене саночками до повітової команди, де запізнався я з поручником Мильком. Прідун тішився дуже буланими кониками, що шпарко гнали в гору до міста. Купив їх за 200 корон. Казав мені глядіти на Куца і на Ґанку, як біжать, пояснив однак жалібно, що мусить піддати їх на жадання Окружної команди. Під вечір обвіз мене Прідун по Копичинцях, щоб ми разом оглянули містечко. Лежить на горі. Сніг вкриває вулиці і доми і лише на весну можна би побачити, що там під снігом. Напевно не пахне. Я був змучений по вимученій ночі, ліг на ліжко на станції і заснув, неначе камінь. Не п'ю много, а тут прийшло ще раз пити вино, бо теперішній командант корикора бажав зазначити свою гостинність.

До Копичинець приїхали вечером сальонкою міністерства залізниць Мірон і д-р Лев Бачинський, посол, однак я з ними не говорив.

Дня 22.ХП.1918, неділя,

Копичинці — Тернопіль

Раненько поїхали вони сальонкою до Гусятина, а поїздом від Чорткова над'їхав д-р Іван Макух. Прийшов до кімнати, де ми говорили, і привітався з нами. Я сказав: „Вітаю пана секретаря“. Макух на це: „Я вже ним не є“. Питаю: „Як же ж то?“ Макух відповідає: „Війна. Тепер треба на всім розумітись“.

Випив я каву, заплатив за каву і булку чотири корони і поїхав з двома вояками, що їхали як кур'єри. На 2-гу пополудні дістався я до Тернополя. Зайшов я до повітового відділу, але там тепер жандарми. Військовий Секретаріят вже в гімназії, якась зміна. Шефом канцелярії став Тимцюрак. Запровадив пресове бюро, що подає вістки радіом. Тут працюють Кревецький, Ткачинський і ще один ясноволосий, з високою, кучерявою чуприною. Тимцюрак пояснив мені, що попри пресове бюро він має намір провадити розвідку про ворога. Цей плян зміняє мій начерк „Письменничого відділу“, який затвердив був Вітовський, коли я йому свого часу предложив. Пресове бюро належить до Письменничого відділу, а розвідку треба поставити окремо. Тимцюрак подивився на плян і сказав, що це рішиться пізніше. Сказав мені: „Неохотно веду канцелярію, бо це непродуктивна робота. Я волів би мати якусь іншу роботу“. Я порадив йому, щоб написав правильник головної канцелярії, а взяв в руки розвідний відділ, коли його це займає.

Магаляс звернув мені увагу, що можу у нього переночувати. Має елегантний покій у адвокатського конципієнта, жида. Я користав із запросин і спав у Магаляса.

Дня 23.ХІІ.1918, понеділок, Тернопіль

Рано пішов я до директора реальної школи Тройнара, в котрого будинку міститься наш Секретаріят, щоб отворив бібліотеку на писальню Письменничого відділу. Сторож Ягода утішився, що є Боберський. Відки він мене знає, не маю поняття. Оповідав і про учеників, що за час його служби вчились і виросли, та вийшли в люди. Хвалив директора Томашівського, бо боронив учеників, менше говорив про директора Штелєнца, хвалив давні часи, просив, щоб я до нього зайшов. Цей шкільний слуга із своїми споминами про учеників, які виростали під його очима, здивував мене. Він запровадив мене до директора Тройпара. Низького росту, нудне шкільне лице, прижмурені очі; занепокоєний моїм приходом: „Ciesz? si? ?e to pan Bоberski. Znam pana ze Lwowa. Pаn germanista, zajmuj? si? grami i sportem. Ma pan oryginalne pomysly. Pan Zagajewski opowiada? mi o tem“. Говорив, говорив, а я дав йому нарошно виговоритись, щоб затопити його в українській ополонці. Коли вже скінчив і очікував, щоб я відозвався до нього в польській мові, промовив я до нього по-українські: „Пане директоре, приходжу в імені Військового Секретаріяту прошу дозволити, щоб можна ужити бібліотеку за бюро для одного з відділів, а це для мого відділу. Все лишиться в порядку, ніхто не ушкодить ані не забере нічого“. Його лице споважніло ще більше, бо видно відчув студену воду на своїй голові від українських слів. Мені знову було весело, що можу до ляха-директора промовити на своїй землі по-українськи. „Nie mog? zezwoli?, aby bibliotek? u?ywa? za biuro. Tam s? szafy i ksi??ki“. Я пояснив йому, що це письменничий відділ, що працюють в нім самі інтелігентні люди і не рушать ані одної картки. Я говорив спокійно, дуже ввічливо і тоном просьби, щоб його розоружити. Пристав в кінці, коли я сказав, що відвічаю особисто за цілість салі і книжок. Говорив зі мною опісля може з годину. Зміряв до цього, щоб „Prawa mniejszo??i by?y szanowane“, „?eby nie by?o imperializmu“, „robi? teraz napisy tak: ruski napis na g?rze, a polski na do?e“. Він говорив більше, я відповідав менше. Він по-польськи, я по-українськи. Я сказав між іншим: „До рівноваги прийде, противні сили вирівняються з часом“. Він успокоївся, і я відійшов з ключем від бібліотеки.

Інтендант Сивак приділив мені нині дванайцять пачок тютюну і фляшку вина, хотяй не курю і не п'ю, розуміється, алкоголю, бо воду п'ю. Але „це належиться“ сказав Сивак, усміхаючись. Має приємну, добродушну усмішку і схиляється прихильно. Рахунковець Ющак, що пригадує мені кремезного Лошніва, пригадав, щоб я предложив грамоти з дороги, а дістану видатки назад. О годині 3-тій пополудні ходив я до д-ра Голубовича і здав йому звіт з моєї подорожі. Розмова зійшла також на герб. Д-р Голубович висказався, що лев в українськім гербі має йти в лівий бік видця. Виджу Перфецького, більше нікого із секретарів.

Кость Левицький, кажуть, хорий, а при тім розповідають, що полагодив якусь справу з нафтою на свій хосен. Можливо, але чи Кость Левицький має опинитись цілком без феника в кишені? В передпокою до бюра Голубовича чекають різні купці-жиди, синок Юліяна Левицького, директора гімназії, майструє щось при телефоні.

Вечером побачив я Вітовського, як переходив через бюра. Налягає на ногу, нога нездорова ще з часів Легіону. Вітовський мав нараду з угорською місією, яка хоче осягнути, щоб на нашім просторі не розоружовано мад'ярських відділів. Ага — у Голубовича застав я д-ра Козакевича, мого знакомого з університету в Градці, він лічить Бурачинського. Просив прийти до нього на вулицю Качали ч. 12.

Пишу це в салі, де є головна писальня, стоїть стіл, накритий зеленим сукном. Хорунжий від телефону спить.

Дня 27.ХІІ.1918, п'ятниця, Тернопіль

По вечеру ходив я до Епштайна. Там був Ярослав Олесницький, Пісецький, Доманик, говорили про секретарів і розповідали, як вони провадять свою роботу. Злука з Великою Україною порішена. Але не проголошена ще. Весь уряд має перенестись до Станіславова. Олесницький їде до Румунії, до Яс, щоб нав'язати зносини з Румунією. Говорить, що румуни готові з ним так обійтись, як українці обійшлись з Віллємом, якого інтернувано тут, в Тернополі. Інтерновані перебувають тут два російські духовні. Вечера: росіл, теляча, чай і булка, коштувала 11 корон. Герасимович вернув з Києва, привіз часописи, розповідав про розмах і роботу. Розмах дають тамошні українці, а роботу галичани. Я підводив Доманика домів.

Дня 28 ХІІ.1918, субота, Тернопіль

Яцура приїхав, забрав хемікалія і папір до копійовання. Кревецький ходив до команди повитягати книжки з горба паперів. Ціле передполудне поправляв я текст ветеринарійного референта Бородієвича про коні.

Вечером переписували ми іменовання. Паліїв пригадує різні імена, чи вони є в іменованню. Бородієвич не піднесений до вищого степеня, бо зле вислав амуніцію, не написав, що має йти до старого села.

Скляренка бачив я нині. Розповідав, що Львів вже здобутий.

Я купив півкіла яблук за 6 корон для його жени. Паліїв сказав, що Павленко невдоволений Грицем Коссаком, але Іван Коссак іменований отаманом. „Дивний скок“ Паліїв, що причинився ділом до успіху перевороту у Львові, йде з хорунжого лишень на четара. Допізна переписую іменовання. Потрібна велика увага, щоб не переочити або не помилити. Бубела зганив Скляренкіса за його балаканину, що Львів здобутий. Язиком здобувати легко.

28.ХІІ.1918. Тернопіль

Почув я від Дм. Паліїва, цо Гр. Коссака ген[ерал] Павленко усунув.

Дня 29.ХІІ.1918, неділя, Тернопіль

Приїхав Модест Гриневецький як хорунжий з Бережан по шкіри і по сірники. Не дістав нічого. Він працював свого часу у Боєвій Управі у Відні як зарядець продажі видань. Тепер блідий, із запалими очима. Я запросив його на снідання. Хоче дістатись до Відня, щоб полагодити різні свої справи. Це мене розвеселило, бо війну не можна перенести із собою до Відня.

Порядкуємо іменування 12-та година вночі, йду спати. Злі вісти були нині. Мигаляс сказав: „Наші розбігаються“.

Дня 30.ХІІ.1918, понеділок, Тернопіль

Не маю часу говорити з Гриневецьким. Треба впорядкувати іменування. Кожна ошибка принесе шкоду, як граната. Пачковський щось пише і йде до Вітовського, щоб предложити свої думки. Предложив я Бубелі поправки до його вступної статті. Вечеряю в гостиниці Якуба і виджу там угорську місію. Видаю на вечерю 22 корон. То гарна ощадність!

На обіді застав я в манежі Прідуна. Запросив, щоб переїхатись з ним його шпаркими кониками. Цінить їх нині на 6.000 корон.

Кревецький каже до мене: „Кімната бібліотеки спокійна. Книжки не воюють із собою. На полиці маємо лишень два вистрілені набої“. Відповідаю йому: „Вербени на вікні не знають також нічого про облогу Львова“.

На телеграму з Винниці із запитом, що нового, відповідає Паліїв: „Положення погане, поміч потрібна“.

Дня 31.ХІІ.1918, вівторок, Тернопіль

Мучуся дальше над текстом іменувань. Всі дають свої замітки і доповнення. Труднощі справляє поділ війська на окремі частини. При кожнім треба точно виписати, куди належить в службі. Не сміє бути ошибки: ІІ ПУСС-ІІ Полк Українських Січових Стрільців, II ПС-II Полк стрільців, ГРМП — Гарматний полк, ГРМСТП — Гарматний Станіславський полк, ПДОР — Полк Дорошенка, ПКНЛ — Полк князя Льва, ПМАЗ — Полк Мазепи, Ж — Жандармерія, ЛЕТВ - Летунський відділ, НКУВ - Начальна Команда Українських військ, ДЕСВ - Державний Секретаріят Військових справ і много ще інших частин. Санітарний референт д-р Ростислав Білас домагається доконче, щоб опустити слово „лікар“ при титулах лікарів. Хоче, щоб в цей спосіб зрівняти лікарів із старшинами від піхоти, кінноти, пушкоти.

По обіді прошу Ткачинського на чай до цукорні. Кальнишевський викликає знімку церкви, яку я робив в неділю з Магалясом. Гольдманн ще не зробив печатки.

Перед полуднем стрінув я Вітовського перед дверима Секретаріяту, на першім поверсі. Запитав про „Вістник“. Пояснюю: „Текст в роботі, провіряю з кожним референтом іменування і розміщення людей“. Сказав: „Вістник“ з іменуваннями треба видати пізніше, передше видати інше число з приказами до праці». Власне переходив Витвицький і сказав: «Поїзд їде о 12-тій». Це поїзд, котрим секретарі виїздять до Станіславова. Вітовський поїхав однак перше до Стрия, бо там якісь невгодовання між своїми. Жиди і поляки також неспокійні.

Провірюю дальше іменування. Йду на вечеру, а з вечері з Панчаком, референтом від старшинських степенів до Епштайна на перекуску: один чай, одно жар-вино, один хліб, півбулки. Звідтам перейшли ми до друкарні. Сам друкар Степко печатав перше число «Стрільця». Я взяв 1000 примірників під паху і заніс до ДЕВС. Ледве я зняв плащ, прийшов вояк на II поверх: «Пане четарю, просять на долину». Йду, стрічаю Герасимовича, який каже: «Візьміть цей ключ, щоб його переслати Вітовському». Не пояснив, що це за ключ, коли такі обряди з ним.

З Волочиск заповідають телеграмою приїзд сімох старшин. Вояки беруть в мішок дров і несуть до Подільського готелю. Пишу це в салі із зеленим столом. Три лямпи горять, булавний числить належитости. Година 11.30, йду спати.

Боберський Іван. Щоденник 1918-1919 рр. / Упорядник о. Юрій Мицик,
д-р істор. наук, професор. — К.: Видавничий дім «КМ Академія»,
2003. — С. 80-84, 96-101. / Джерело


Залиште відгук

Ваше ім"я:

Відгуки:

Формулы на латехе: $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$ превратится в $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$.
Для выделения используйте следующий код: [i]курсив[/i], [b]жирный[/b].
Цитату оформляйте так: [q = имя автора]цитата[/q] или [q]еще цитата[/q].
Ссылку начните с http://. Других команд или HTML-тегов здесь нет.

Сколько будет 19+2?

По темі «ЗУНР»
По темі «1918»
По темі «1919»

ОСТАННІ НОВИНИ

Ще у розділі «База»

Последние комментарии на сайте