Най все буде Тернопіль! — публічний цифровий архів історії міста

Сумна сторінка україно-польських відносин

28 лютого 2018 року, 20:32

Влітку 1930 року на Східній Галичині запалали маєтки багатьох польських поміщиків і осадників, були знищені телефонні лінії, почастішали терористичні акції і напади на поліцейські дільниці. Саботажна акція охопила 30 повітів краю і переросла в стихійний національно-визвольний рух, організатором якого була ОУН.

Прагнення українців Східної Галичини до свого усвідомлення як народ і нація, уряд Пілсудського вирішив знищити шляхом проведення так званої «пацифікації», яка мала на меті ліквідувати опір українського населення окупаційному режимові.

21 вересня 1930 року карні експедиції розпочали свою чорну справу по спустошенню на землях Східної Галичини і нищенню культурних і господарських надбань українського народу та катуванню мирного українського населення.

В цій акції брали участь відділ поліції, стягнений із корінної території Польщі та з учнів поліцейської школи в с. Мости кількістю 2000 чоловік і ескадрону польської кавалерії. В ході акції було пацифіковано 800 сіл 16 повітів Галичини.

Вибиралися ті повіти, села та міста, де українське населення було найсвідоміше, розвивалися українські культурні та господарські товариства.

Ось як описує перебіг «пацифікації» Іван Лапчак, керівник гміни с. Вербів Підгаєцького повіту: „ Загін поліцейських оточив село і нікого не випускав. Інша частина поліцейських робила обшуки у будинках, розсипала збіжжя, порола подушки, розбивала п’єци та катувала людей. Люди кинулися втікати до лісу, а в погоні за ними кинулися поліцейські і почали стріляти. Поліцейський заарештував сина Ярослава Лапчака і завів до дому Анни Стасік, де відбувалася «голгофа». В будинку поліцейські почали його в страшний спосіб бити із криками: «Ти саботажник!». Потім кинули на землю, на руки і ноги стали йому поліцейські і почали бити його киями і карабінами по всьому тілу. Опісля завели до гмінної канцелярії, били і обливали водою, щоб не зомлів. В 2 годині прийшли поліцейські до нього самого, почали бити і робити обшук дому. Розсипали з мішків збіжжя, на нього висипали книги і папери, потім подерли подушки, стверджуючи, що там заховані пістолети, все зміщали зі збіжжям, потім знову били киями і карабінами. Після цього витягли з комори на подвір’я мішки з житом, ячменем, мукою житньою, пшеничною, кукурудзяною і все разом змішали. Знову жорстоко били і з криками «Ура!» почали нищити будинок: знищили всі вікна, п’єц, ковальський міх у кузні”.

В с. Голгоча Підгаєцького повіту під час пацифікації завдано шкоди читальні товариства «Просвіта» на суму 1060 зл., двом споживчим кооперативам на суму 3000 зл., жителям села Івану Федоріву – на 920 зл., Дмитру Лапчаку – на 1540 зл. та ін.

В с.Вівся Підгаєцького повіту було побито всіх свідомих українців, кожного, хто був членом «Просвіти» і кооперативи. Знищено товари в кооперативі, в читальні «Просвіта» повибивали вікна, побили ікони, знищили бібліотеку, театральний гардероб. Сильно побили Ілька Сащека, Михайла Слободяна, Йосифа Філіповича, Дмитра Базилевіча та ін. Із 260 будинків, які були у селі, уціліли близько 20%.

У м. Підгайці Підгаєцького повіту 23 вересня 1930 року був побитий Олексій Яворський, посол до польського Сейму, Андрій Когут, нотаріальний кандидат, Михайло Бложовський, греко-католицький священник, Григорій Фаріон, ветеринарний лікар, Іван Закалець, директор повітового союзу Української кооперативи, Ліна Навроцька – приватна вчителька та інші, всього – 37 чоловік. Заарештовані були не тільки побиті в нелюдський спосіб: під час побиття їх змушували співати пісні та польські гімни.

В скарзі др. Олександра Яворського, посла польського Сейму, до Ради Ліги Народів в Женеві зазначено, що до нього, громадянина Польщі української національності, 23 вересня 1930 року прийшло 15 поліцейських з метою обшуку, не маючи на це судового рішення. Під час обшуку вели себе визиваюче і твердили , що скінчилась його неторканність. Після обшуку веліли йти з ними до магістрату з метою складання протоколу. Тільки вийшли з дому, на нього наложили кайдани, а старший з них сказав, що не дивлячись на те, що він депутат, його будуть бити. Завели до магістратської шопи, де ногами били 4 поліцейські, озброєні різками і гумовими палицями, копали ногами і били прикладами карабінів, в основному по голові. Пізніше кинули до магістратської пивниці , де вже перебували 10 осіб, які були також побиті. До пізного вечора приводили нових людей, їх били, кажучи, що це польська земля і поляків треба любити. До всіх побитих кричали: «Будеш будувати Україну?!» Ввечері поліцейські побили його ще раз, при цьому світили лампами в лице, питаючи, чи не хоче він знати їхні поліцейські номери, щоб подати скаргу. О. Яворський отримав біля 150 ударів, від яких тіло його було синє. Депутат зауважує, що від нього не вимагали ніяких зізнань, били його за приналежність до українського народу.

Нищенню та пограбуванню підлягали українські культурно-освітні і економічні установи. У кооперативах забирали задармо товар, розкидали його по підлозі та нищили (змішували, поливали олією, медом, топтали). Особливо нищили товари, які виробляли українські підприємства: мило Центросоюзу, папір фабрики «Калина», цукерки фабрики «Нова фортуна» та ін.

Скарга українських депутатів до Ради Ліги Народів підірвала престиж Польщі на міжнародній арені. В умовах надзвичайно стану пройшли вибори до польського Сейму і Сенату восени 1930 року. В ході цих виборів українське населення масового голосувало за кандидатів українського блоку, на що польські власті відповіли нечуваною фальсифікацією виборчих голосів.

З документами, що висвітлюють цю ганебну сторінку в історії Польщі, можна ознайомитися на виставці в державному архіві Тернопільської області, яка приурочена до 80-ої річниці проведення пацифікації на землях Східної Галичини.

Стефанія Коваль, начальник відділу інформації та використання документів  Державного архіву Тернопільської області

Архівна справа посідає важливе місце у процесі національного державотворення.

Щоденна праця архівістів забезпечує надійне збереження і примноження Національного архівного фонду – неоціненного надбання українського народу. Саме з цих вікових джерел наші сучасники черпають знання та досвід розбудови держави, а нащадки вивчатимуть уроки історії.

Тернопільський обласний державний архів розпочав свою роботу 01 листопада 1939 року, в день прийняття Закону про включення Західної України до складу УРСР. Післявоєнна організація архівної служби області завершилась у 1947 році.

Зараз в архіві на зберіганні знаходяться більше 700 тисяч одиниць зберігання, які охоплюють період 1557-2010 рр.

Хоч умови праці і її оплата в архіві не найкращі, тут працюють справжні фахівці своєї справи. Бо як інакше можна назвати тих, хто десятки років своєї праці віддали служінню нашій історії і людям.

Навіть у період економічної нестабільності колектив намагається прикласти всіх зусиль, щоб архів у повному обсязі виконував свої функції. Не дивлячись на скорочення персоналу, всі планові показники виконані, а той перевиконані і, нарешті вдалося підготувати до друку «Путівник державного архіву Тернопільської області» і знайти кошти на його видавництво.

Можна ще багато говорити про хороші справи і називати сухі цифри, але за ними стоять живі люди, про яких хочеться говорити в ці передноворічні хвилини.

Як театр починається з вішалки, так архів починається з документів, якими він поповнюється.

Саме тут проявляється принциповість та багаторічний досвід начальника відділу формування НАФ і діловодства Малиміної-Базиляк Терези Богданівни та головного спеціаліста того ж відділу Романишин Марії Зеновіївни.

Завдання архіву полягає не тільки в тому, щоб відібрати документи, але й підтримувати належні умови зберігання та дати можливість дослідникам працювати з ними. Тут неоціненну допомогу надають начальник відділу зберігання, обліку на науково — довідкового апарату Найчук Світлана Несторівна, архівіст 1 категорії Радецька Олеся Володимирівна, головний спеціаліст Сулима Оксана Ярославівна і працівники відділу інформації та використання документів, якими успішно керує начальник відділу Коваль Стефанія Миколаївна. Представників саме цього відділу наші краяни найчастіше можуть побачити на презентаціях архівних виставок і цікавих документів. Наші виставки та видання про історичні пам’ятки Тернопілля не були б такими змістовними, якби не фотографії головного спеціаліста Крочака Ігоря Яковича . Достатньо одного погляду на його світлини і стає зрозуміло, що вони є найбільшим його захопленням.

Повертають до життя документи працівники відділу організації та координації архівної справи, який багато років очолює Фурдак Тетяна Володимирівна.

Важко уявити зараз обласний архів без заступника директора Савчин Оксани Романівни — професіонала відданого своїй справі. Досвідчена, компетентна працівниця, яка вміє організувати роботу та завжди допомагає молодим архівістам.

Усі ці скромні працівники більше десяти, а деякі двадцяти років, кожен день відкривають двері архіву.

Сьогодні, також, хочеться подякувати усім начальникам архівних відділів районних адміністрацій, які добросовісно виконують свою справу. Зокрема: Хахулі Ользі Степанівні – Шумська райдержадміністрація, Вацлавській Наталії Олександрівні – Козівська райдержадміністрація, Нискоклон Дарії Юріївні – Підгаєцька райдержадміністрація, Довгань Євгенії Арсенівні – Підволочиська райдержадміністрація та іншим.

Офіційний сайт ДАТО


Залиште відгук

Ваше ім"я:

Відгуки:

Формулы на латехе: $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$ превратится в $$f(x) = x^2-\sqrt{x}$$.
Для выделения используйте следующий код: [i]курсив[/i], [b]жирный[/b].
Цитату оформляйте так: [q = имя автора]цитата[/q] или [q]еще цитата[/q].
Ссылку начните с http://. Других команд или HTML-тегов здесь нет.

Сколько будет 83+1?

По темі «Публікації»
По темі «Сумне»

ОСТАННІ НОВИНИ

Ще у розділі «База»

Последние комментарии на сайте